Велопохід на Олику-2021

Home/Велопохід на Олику-2021

Велопохід на Олику-2021

Коли вже є свої традиції – це ознака досвіду і стабільності. Однією з традицій “Білої Ворони” став велопохід до Олики десь так на межі зими і весни. Такий собі перехід від зимових нерегулярних виїздів, до активного велосезону весна-осінь. Цього року ми зробили це вже втретє.

Попередні роки ми електричкою під’їжджали до станції “Олика”, що в селі Дерно, тому особливих фізичних навантажень велопохід не передбачав. А цьогоріч 6 березня через карантинні обмеження електрички, зручної для учасників з Ківерець і Луцька, не було. Під’їхати залізницею змогли тільки Оля і Сашко з Рівного. А от Ірині, Сашку і Олегу з Ківерець, Віці, Юрі, Валері, Богдану, Сергію і Олегу з Луцька довелось всю дорогу до місця збору по-чесному крутити педалі.

Зустріч ківерцівської і луцької груп у Піддубцях, біля церкви Св. Покрови XVIII ст;

Зібрались ми в селі Одеради неподалік від Олики. Сюди ж приїхала і Валентина – наша екскурсоводка з Метельного, що теж розташоване недалеко від тих країв. Пані Валентина вже втретє стала нам неформальним, але неперевершеним гідом по Олиці і околицях. Вона робить це не за гроші, без професійного занудства гідів, але дуже компетентно і цікавезно. Між іншим, вразила відповідальність пані Валентини – щоб скласти нам товариство, якраз попереднього дня вона придбала собі велосипед.)

Одеради. Під валом давньоруського городища XI – XIII ст

Отож, Одеради. Село маленьке і нічим особливим не вирізняється, але біля нього є залишки середньовічного руського городища. Укріплення було дерево-земляним, тож зрозуміло, що окрім рову і валів там нічого не лишилось. Все воно поросло шипшиною і ще якимись колючими кущиками, тому штурмувати було не так вже й легко.)

Дорогою до Олики. Слухаємо розповідь Валентини Харковлюк

Довго там не затримувались, а неквапливо стали наближатись до Олики. Під супровід розповідей Валентини оглянули передмістя Турчино, урочище Кемпа, де в Другу Світову було знищено біля 4 тисяч євреїв, село Чемерин з древньою історією.

Олег і Олег в Чемерині. Фото Сергія Німчука

З південного боку в’їхали в Олику. День ще був не дуже весняний (трохи нижче нуля, холодний вітер, часом невеличкий сніг), а більшість учасників походу подолали вже понад 40 км дороги, тож вирішили зігрітись біля вогню і перекусити.

Гріємось і готуємо чай на березі княжих ставків

Чай на березі княжих ставків під старезними дубами і у гарному товаристві – це дуже навіть добре! Ми відпочили, підкріпились, зігрілись, та й вирушили далі до гарних вражень.

Вид з берегу ставу на замок Радзивіллів, костел Св. Трійці, дзвіницю і костел Петра і Павла. На водному плесі видно лебедів.
Костел Св. Трійці. XVII ст.

Далі у нас був помітно відреставрований від часу нашого останнього візиту костел Святої Трійці (1635-1640 роки). Приємно, що він набуває все привабливішого вигляду. І безумовно – туди треба буде їздити ще і ще!

Поруч – замок Радзивіллів (XVII ст). Це водночас і величне, і сумне видовище. Величне – через масштаби, вражаючу архітектуру, сумне – бо ніяких реставраційних робіт тут не ведеться. Те, що тут нині селиться психіатрична лікарня – це теж не дуже втішно, але завдяки цьому замок принаймні краще зберігається.

Замок Радзивіллів ззаду
В одному з бастіонів
Замок. Маловідомі туристам закутки.
Стіна замку. Поки не розпустилась весняна зелень, її ще можна роздивитись.

Далі оглянули невеликий, але один з найдревніших на Волині, костел Св. Петра і Павла (1460 рік) і поїхали до старого цвинтаря. Там багато старих цікавих пам’ятників і руїни каплиці.

За огорожею – дерев’яна водонапірна башта. Покрівля на ній за останній рік помітно зруйнувалась. Здається, це останні роки, коли ще є шанс подивитись на цю цікавинку. До речі, ще минулого року у ній всередині був портрет Леніна. Вже нема.

Каплиця на цвинтарі. Поч. XX ст.
Водонапірні башти

Біля башти ми попрощались з Валентиною і рівненськими велосипедистами. А ми ще роздивились Стрітенську церкву і Луцьку браму в Залісоче і, пожертвувавши рядом старих будівель, вирушили додому.

Стрітенська церква. 1784 р. Товщина стін – біля 4 м.
Луцька брама. 1630-і роки.
Фото Олега Іванчука

Далеко не всі цікавинки Олики ми змогли оглянути, але попереду був добрячий шмат дороги з холодним зустрічним вітром. Отож, в Олику однозначно треба буде їхати ще, і їздити туди слід в різну пору року. Бо, скажімо, влітку буде яскраво, зелено і тепло, але роздивитись мури замку через зарості дикої рослинності вже не вдасться.

Тож “Біла Ворона” буде й далі робити велопоходи на Олику і розповідати, що там відреставрували, а що ми втратили назавжди.

Leave A Comment