Ясельна покатенька № 10. Мости і місточки Конопельки

Home/Ясельна покатенька № 10. Мости і місточки Конопельки

Ясельна покатенька № 10. Мости і місточки Конопельки

Осінній сезон ми розпочали без зволікань – у перший вікенд вересня. Ми зібрали друзів на ювілейну, десяту, ясельну покатенька.

Семеро учасників велоподії зібралось у Ківерцях, на площі Чорновола. Проводжати прийшли навіть діти і собаки.)

Команда учасників: Люда (Рокині), Іра (Ківерці), Валерій (Луцьк), Олег (Ківерці), Сашко (Ківерці), Віка (Луцьк), Оксана (Колки).

Цього разу ми вирішили обстежити приблизно 10 кілометрів берегів рідної нам річки Конопельки. Це маленька річечка, яка петляє поміж лісами, полями, селами і дачними масивами. Подекуди вона спрямлена, подекуди губиться в мережі меліоративних канав. Ну і повсюди у цьому плетиві – мости, місточки, кладочки… Ми спробували їх рахувати під час невеличкої мандрівки, але збились з рахунку. Вже вдома, за переглядом фотографій, з’ясувалось, що їх було 15. Найцікавіші з них ви можете подивитись тут, хоча вживу вони значно цікавіші. Особливо ті, котрі хитаються під ногами. Отож, далі слів буде небагато, про красу берегів Конопельки розкажуть фото.

Ми не дуже любимо асфальт. Нам рідніші ґрунтові стежки.

Лісами і полями, доїхали до Веснянки. Там ми вперше виїхали на берег Конопельки. Перші мости були бетонно-асфальтові, автомобільні.

Тому на них ми навіть не зупинялись. Цікавішими для усіх учасників були маленькі хиткі дерев’яні місточки і кладочки.

І дівчата, і хлопці охоче фоткались і робили селфі.

Люда і Іра позують Сашкові.

Дачники з цікавістю витріщались на дивакуватих велосипедистів, які якогось милого пхались туди, куди вже й нечиста сила не лазить.

Віка позує Оксані
Зліва направо: Люда, Віка, Валера, Олег, Іра, Сашко. Фотографує Оксана.

Після Веснянки ми виїхали у дачний масив біля села Сокиричі, де Конопелька вже розчищена. Там подекуди можна навіть купатись.

Вже у Сокиричах велосарана зачепилась за придорожню яблуню. Найсмачніші яблука – це ті, які власноруч зірвані з дерева рукою у велорукавичці.)

Коли гід групи привів усіх до якоїсь колоди, перекинутої через річку, і назвав ту колоду місточком, по якому треба перебратись на лівий берег Конопельки, товариство спочатку думало, що це жарт.) Але велосипедисти – відважні люди, їх не так легко злякати. Тому – велосипеди в руки, і вперед!

Валерій. Звісно, хлопці помогли дівчатам попереносити велосипеди. Фото Олександра Полійчука

Насправді, нічого там екстремального не було, і зразу за кладочкою дехто вигукував “Але ж класно!”.

А вже через метрів 500 ми знову перебрались з лівого берега на правий.)

Отак сновигаючи то на один берег річки, то на інший, ми рухались вперед, проминувши село Дідовичі. На околиці Сокирич, де колись було село чи хутір Вілька, біля місцевого магазинчика, де м вже не вперше і де нас уже впізнають, ми зупинились на перекус.

Саме на цьому місці ми зупинялись на перекус і під час Ясельної покатеньки № 2.

А ще трохи далі ми перетнули останній з запланованих місточків – перед селом Бодячів.

Віка

Далі по течії Конопельки є ще багато не менш мальовничих місць. Біла Ворона бувала там раніше і буватиме ще не один раз.)

Leave A Comment