Ясельна покатенька № 9. Жидичин і лісовий пляж

Home/Ясельна покатенька № 9. Жидичин і лісовий пляж

Ясельна покатенька № 9. Жидичин і лісовий пляж

Вперше в історії ясельних покатеньок ми стартували не з Ківерець, а з Луцька. Це пряма і свідома інтервенція з боку Білої Ворони.)

Зібралися ми у скверику біля нині недіючого ресторану “Світлофор”, у місці, де колись був перший луцький вокзал.

Без запізнень прибули семеро учасників: ківерчанин Олег в якості організатора і гіда (ні разу не сертифікованого, а тому чесного), і шестеро лучан: Ірина, Наталка, Ігор і сімейка Олі, Володимира і 14-літньої Ані. Була ще тільки 11-та ранку, але сонечко вже припікало, тож ми поспішили без зволікань покинути душне місто.

Головним об’єктом першої – пізнавальної – частини нашої події був Жидичинський Свято-Миколаївський монастир. Але монастир, насправді, має під своєю опікою ще й кілька об’єктів, розташованих трохи віддалік від основного архітектурного комплексу. Тому ще не доїжджаючи до Жидичина, ми зробили невеликий гак у село Липляни, де відвідали Петро-Павлівський жіночий скит.

Ошатне і затишне подвір’я Петро-Павлівського скиту. Нас щиро потішила велопарковака з написом “Дякуємо, що обрали екологічний вид транспорту”. Між іншим, таких парковок чимало і в Жидичині при монастирі.

Мешканки скиту були дуже привітними. Але ми там все ж не затримались, а лише розпитали про розташування скиту ікони Божої Матері «Живоносне джерело».

Власне, це ще зовсім не скит, а лише намір його створити. Але на тому мальовничому місці знайти саме джерело виявилось зовсім не простою задачею. Завдяки пильності Ігоря, ми все ж помітили вузьку звивисту стежку, яка вела поміж густими кущами вниз до джерельця. Вода у ньому холодна і смачна.

Далі вже прибули до самого Жидичинського монастиря. Письмові згадки про монастир прослідковують з XIII ст. Історія дуже багата і цікава, і переповідати її тут нема потреби, краще почитайте, хоча б, у Вікіпедії. Невеликий тізер: монастир був заснований навіть раніше, ніж Почаївська лавра, і свого часу за бюджетом і впливовістю був на наших теренах другим після Києво-Печерської лаври. Тут перебувало приблизно 80 ченців. Для порівняння: зараз їх біля десяти.

Олег вибрав найкомфортніше місце на території монастиря (біля велопарковки) і розважає людей історичними оповідками
Жидичин. Оглядаємо церкву святителя Миколая. Справа знизу – вхід до монастирської усипальниці

В цю пору у церкві було майже безлюдно. Тому ми мали змогу спокійно оглянути інтер’єр і навіть спуститись до усипальниці.

Скит Святого Духа ми оглянули тільки здаля. Туди ми заїжджали й минулого року, тому дозволили цього разу пропустити, бо людям вже хотілось на природу, до лісу і водички.

Але вести людей до мети простою дорогою – це не наш підхід. ) Треба дадати випробувань і труднощів, щоб цей день краще запам’ятався. Тому було ще трохи піщаних ґрунтових доріжок, рів і звивиста стежинка поміж високою травою. Але всі учасники з честю подолали усі перепони і потрапили на берег невеличкого, але дуже гарного лісового озерця. Там ми без зволікань занурились у прохолодну водичку.

Іменинниця Ірина
Але ще у монастирі іменинницю заставляли тягати воду.

Отак ми купались, чаювали, перекушували. А ще – святкували. Адже Ірина вирушила у цей мініпохід у свій день народження!

І вона точно не прогадала, адже вдома могли б припертись гості, може й не дуже бажані. А це тягне за собою метушню на кухні з ковбасою, холодцем, сальтисонами і галасливими дітьми; хвилювання і поспіх, а від цього – може й розбитий ненароком посуд, назавжди втрачені салати і нервові клітини… А у поході – чарівна природа, спокій, святковий чай, привітне товариство. А хто щиро схоче вас привітати, знайде вас і пізніше.

Хоча найбільше пощастило Олегу, як представнику ГО “Біла Ворона”. Оля привезла і подарувала власноруч сплетену Білу Ворону!

Щасливий Олег з Білою Вороною
Біла Ворона вже в новому домі. Опановує велосипед.
Біла Ворона в руках авторки – Ольги Джус

День вже схилявся до вечора, тож нам все ж довелось вирушати додому. Їхали вже гарними дорогами, без ровів, хащ та інших перешкод. Здається, всі були задоволені. Якщо ні, можна обурюватись у коментарях.

P. S. Фото для допису люб’язно надані учасниками походу. Дякуємо!

Leave A Comment