Дубно і Тараканівський форт-2019

Home/Дубно і Тараканівський форт-2019

Дубно і Тараканівський форт-2019

Страшно мені стало ще за день до старту. Коли вже став відомим склад групи. Це був я і… сім дівчат. Ну прямо гном і сім Білосніжок. П’ятеро з цих білосніжок не бували у велопоходах. Тому на всяк випадок я спланував маршрут так, щоб охопити побільше культових споруд від різних віросповідань: хоч я й атеїст, але якось за таких розкладів краще перестрахуватись. )

Оксана хвалиться пером щойно впольованої білої ворони…

Позбирались ми усі на ківерцівському вокзалі. Ми – це двоюрідні сестри з Луцька Ірина й Оксана, а також ківерчани: Альона з доньками Яною й Настею і ми – Bila Vorona у складі Тані, Ніки і Олега. Зразу довелося трохи похвилюватись, бо наша електричка спізнилась на 15 хвилин. Затримка сталась через те, що на залізничному мосту якась жінка не розминулась з товарняком. Товарняк вижив. Але тоді ми про цей інцидент не знали. Оскільки інтервал між поїздами в пункті пересадки (Здолбунові) був лише 30 хв, то було дещо неспокійно. Але все пішло добре: у Здолбунові без поспіху пересіли, у Дубно спокійно витрусились.

Пересадка у Здолбунові. Білосніжки щебечуть.

Перша зупинка була біля греко-католицької Церкви Вознесіння Господнього. Вона побудована у 2010 році з закосом під карпатський стиль. Хоча експерт у архітектурі з мене кепський, так що можна мені не вірити. Подвір’я гарно спроектоване, все виглядає стильно, сучасно і привітно.


Церква Вознесіння Господнього. Дубно.

Була неділя, свято Трійці, у храмі саме йшла служба, прихожани дивились на нас принаймні з подивом. Спроба підняти сідло одній з довготелесих дівчат (мабуть, підросла під час дороги залізницею) не була успішною – велосипед натякав, що йому треба б замінити все, крім хіба що камер. Ну але маршрут у нас був короткий і нескладний, так що можна було продовжити рух, хоч і з трохи занизьким сідлом.
На літньому майданчику однієї з кафешок ми випили чаю, поласували морозивом і розділили канапки з місцевим котом.

Зелений чай у дубенській кафешці

Далі був Свято-Георгіївський храм 1700-го року випуску, недружнього патріархату. Святкова служба там саме закінчилась, на подвір’ї було людно, тому ми туди не заїжджали. Але й так на нас витріщались усі прихожани, дехто навіть підходив з розпитуванням. Сонце вже припікало, тому ми не затримувались.

Свято-Георгіївський храм, 1700 р. (МП)

Наступна зупинка – славетний Дубенський замок. Біля нього з автівки саме вивантажували своїх чотири велосипеди наші київські знайомі – Наталя, Іван і Вадим з сином Антоном. Про зустріч ми домовлялись заздалегідь, так що все йшло за планом. Ми оглянули всі цікаві для нас куточки замку, навіть подивились документальний фільм.

Більше фоток та інформації про Дубенський замок можна почитати у звіті про наш минулорічний похід пішки.

Після замку оглянули стан закинутої Великої синагоги (1784 рік), спробували вдавити місцеву Жабу, потоптались на порозі Костелу Св. Яна Непомуки (1830), а далі на годинку розповзлися містом: київські поїхали дивитись те, що ми бачили раніше, ми перекушували у скверику на травичці і оглядали околиці.

Велика синагога (1784)
Давимо жабу
Костел Св. Яна Непомуки (1830)
Перекус у скверику

Коли знову позбирались докупи, поїхали до Луцької брами (XVII ст) і Свято-Миколаївського чоловічого монастиря (1784).

Зупинка під Луцькою брамою
Фото з нашого минулорічного походу

Не стану описувати всі подробиці нашого руху до Тараканівського форту. Було дуже спекотно, дубенські пагорби не всім давались легко, та ще й траплялись всякі недобрі знаки: збита у нас на очах машиною ворона (ну добре, що хоч не біла), оголошення “Труни оптом”, чорний кіт, кілька кладовищ з гостинно розкритими воротами… Але ніхто не стогнав, і цю дорогу ми подолали гідно!

Зненацька захотілось посидіти на травичці. )
Тараканів. Я у товаристві київських колег: Наталка, Антон, Олег, Іван.

Отаборились під стінами Тараканівського форту. Разом з нами стали і київські, і ще четверо друзів з Луцька, які приїхали машиною. Решту дня – звичайний табірний побут: встановлення наметів, приготування чаю і вечері, тривалі дружні посиденьки біля вогню… Попри всі принади дороги, всі ці архітектурні, історичні і природні цікавинки, вечірнє багаття в колі друзів – це одна з найприємніших частин походу. Але сяяв повний місяць, загрозливо гуділи комарі, пролітали кажани, цокотіли зубами молоді дівчата… Чиєсь зауваження про те, що це від того, що сьогодні п’ятниця тринадцятого спочатку було сприйняте, як логічне пояснення для усієї цієї чортівні. Хоч була зовсім і не п’ятниця, і навіть не 13-те.

І зовсім це не компот. Це глінтвейн.

Як ви розумієте, ніч пройшла тихо і мирно. ) Комарі повкладались спати, діти і люди теж, велосипеди стерегли табірний спокій. Вранці після традиційного чаю група учасників на двох автівках поїхала на берег Ікви, звідки почався забіг на 10 км. Стартувало нас восьмеро, половина (троє хлопців і одна дівчина) – успішно добігли до фінішу і нагородили одне одного дружніми обіймами.

Забіг на 10 км. біля Ікви. Перед стартом.
Початок дистанції.
Всі, хто дожив до фінішу.

Після цього всі скупались в Ікві і поїхали снідати.

Іква.

Коли зі сніданком нарешті впорались, ми ще кілька годин обстежували каземати, кімнати, ходи, колодязі, підземелля і навіть дах Тараканівського форту.

Форт рясно заріс борщівником. Місцями він вимахав за 3 м.
Паща форту.
Люди з Києва, Луцька і Ківерець у Тараканівському форті
Коридор форту.
Ніка. Наша найменша учасниця.
На даху Тараканівського форту.

Він здоровенний, таємничий, дикий і звабливий. Хоча б раз на рік там точно треба бувати, і щоразу будуть знаходитись все нові закутки.
Покидати гарне місце під фортом зовсім не хотілось, але ж таки колись треба. Спочатку поїхали машиною кияни, потім лучани, збірна велосипедистів затрималась найдовше. Назад їхали іншою дорогою. Було менше машин, менше кілометрів і більше природи.

На задньому плані – пагорб Тараканівського форту.

Перед електричкою ще мали трохи часу, щоб з’їсти канапки і морозиво та повитріщатись на місцевих копів, які в свою чергу витріщались на нашу підозрілу компанію, до зубів озброєну двома ножами, ложками, плоскогубцями і велосипедним мультитулом.

В електричці Яна і Настя влаштували нам концерт. Співали сучасні і перевірені часом українські пісні. Майже весь вагон щиро аплодував. Але під кінець підійшов добряче проспиртований дядечко і став просити “Мурку”, ну або “на крайняк “Волинь мою””. Ледь здихались.
Вже коли в Ківерцях вилізли з вагона на перон, помітили, що в сусідньому вагоні їхало ще двоє знайомих з Ківерець з велосипедами. Вони повертались з поїздки на Острог та Нетішин, і підсіли до нас в Рівному. Звідси висновок: слідкуйте за подіями від Білої Ворони! Бо цілком імовірно, що ми можемо перестріти десь у дорозі.)

Олег

Учасники походу

Настя, Ківерці
Яна, Ківерці
Альона, Ківерці
Оксана, Луцьк
Іра, Луцьк
Таня, Ківерці
Ніка, Ківерці
Олег, Ківерці

Відео-звіт

By | 2019-06-23T08:19:24+00:00 Червень 17th, 2019|Велопохід, Велосипед, велотуризм, Волинь, туризм|0 Comments

Leave A Comment