У Берестечко і Пляшеву задумали поїхати вже давно, минулого року навіть була проведена розвідка, дату теж призначили заздалегідь. Розтрубили людям, розіслали запрошення, пообіцяли золоті гори і кисельні береги. Люди повелись і стали зголошуватись на наш похід. Погода, правда, була ще не дуже весняна… Довелось вдаватись до танців з бубном і кадилом навколо ритуального мангала. Долучились навіть найбільш свідомі друзі з сусідньої області.
У належний час в суботу 30 березня 13 учасників походу на 12 велосипедах прибули на місце старту – в селище Мар’янівка.
Надихнулись кавою/чаєм у місцевому магазинчику, трохи обзнайомились та й вирушили в дорогу по пагорбах Горохівського району.
Місцевість дуже мальовнича, однак при пересуванні велосипедом виникають природні труднощі. )
Але ще й не надто втомившись ми приїхали на околиці Берестечка. Тут нас вже чекали ще два учасника з рівненщини, які залізницею доїхали тільки до Луцька, а далі – все своїм ходом.
Спочатку ми оглянули не надто відомі об’єти Берестечка: каплицю святої Теклі і “Мурований стовп”, тобто усипальницю князя Пронського.
Потім повз колись помпезний, а тепер закинутий парк і старі, але все ще цікаві будівлі приїхали в центр Берестечка.
Тут був відпочинок, мініперекус, знайомство зі старим покинутим католицьким і діючим православним соборами, з пам’ятниками Тарасу і Богдану.
Через нескладних 6 км – Пляшева і Національний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви». На нього ми виділили досить багато часу – щоб вистачило і в музей сходити, і весь комплекс оглянути, і пофотографувати.
Михайлівська церква XVII ст. в якій, кажуть, бували Б. Хмельницький, Іван Богун та інші козацькі полководці
Музей у Пляшевій – це місце, де обов’язково треба побувати. Принаймні тим, хто живе не надто далеко. Це треба бачити, відчути, осмислити. Особисто я періодично відчуваю якусь нездоланну потребу туди поїхати. Найбільше я люблю бути там сам. Перед цим походом заїжджав минулої осені. І їхати туди машиною чи автобусом – це зовсім не те, бо треба відчути хоча б фізичну втому, щоб краще пройнятись цим місцем.
Далі через село Пляшеву виїхали у сосновий ліс над берегом Стира (місцеві це називають “камінці”). Там розбили табір, розвели вогонь, варили і смажили вечерю, довго сиділи біля багаття. Але рівненські, на жаль, не брали у всьому цьому участі, бо через відсутність намета були змушені їхати в Хрінники і там шукати більш цивілізоване житло. Обіцяли, що надалі врахують свої помилки, і скоро зможуть не бути білими воронами серед білих ворон і завести собі пристойне рухоме житло.
Ранок був трохи з морозом, але на холодну ніч ніхто не скаржився: навіть діти вилазили з намету веселі і щасливі.
Обов’язкова програма походу була виконана, попереду була тільки дорога додому, тому люди роз’їжджались хто коли вважав за краще.
Останнє прощання відбулось, на березі Хрінниківського водосховища.
Наша сім’я вирішила уникнути нудної дороги у повільному і напханому дачниками дизелі. Тож поїхали своїм ходом. Горбів по дорозі не бракувало, тому нашим дівчатам було не дуже легко. Та все ж ми все подолали і біля 6-ї вечора, ще з достатнім запасом, у велошоломах, рукавичках, обдимлені, пітні і трохи брудні завалились на виборчу дільницю, щоб проголосувати на першому турі президентських виборів. ) Сонні і втомлені о тій порі спостерігачі і члени виборчої дільниці від такого видовища помітно оживились.
Стисло
Велосипедів: 14.
Учаників: 15.
Вік учасників: від 5 до 60+
Стан доріг: переважно асфальт у стерпному стані, але горбатість місцевості не дає розслабитись. Ґрунтова частина маршруту (від Пляшевої майже до Хрінників) цілком прохідна.
Що треба побачити: мальовничі пагорби і краєвиди від Мар’янівки до Берестечка; Берестечко з усіма його будівлями; заповідник «Поле Берестецької битви»; Хрінниківське водосховище з його подекуди дуже гарними берегами.
Що є неподалік: найвища точка Волинської області (біля села Брани); точка, де межують Волинська, Рівненська і Львівська області (8,5 км на південь від Берестечка)
Олег
Маршрут першого дня
Маршрут другого дня
Leave A Comment