Велопохід на Лопатень

Home/Велопохід на Лопатень

Велопохід на Лопатень

До річок і озер в березні їздити ще трохи рано. Вони нас почекають до трохи теплішої пори. А тим часом можна приділити увагу музеям.

Цього разу ми вирішили відвідати урочище Лопатень, де знаходиться Лопатенський історико-природничого музейний комплекс. Під час Другої Світової на тому місці стояв партизанський загін, от і зробили там після війни музей партизанської слави. Туди возили піонерів та інших добропорядних членів радянського суспільства. Зараз історичну складову комплексу розбавили інсталяціями і експонатами на інші історичні та природничі теми.

Ще перед посадкою в електричку ми мали гарні передвісники чудової мандрівки: зустріли відьму на мітлі і зграйку наших друзів – сірих ворон.

Мила відьмочка на пероні вокзалу у Ківерцях
Сіра ворона. Це майже як Bila Vorona, тільки трохи замурзана. Ну точно як ми після походу.

На станції Ромашківка зібралось семеро учасників походу: з Луцька, Ківерець, Клеваня, Оржева, Зорі. Дехто під’їхав електричкою, дехто – своїм ходом.

Микола, Таня, Роман, Віктор, Аліса, Сергій. По той бік об’єктива – Олег. Станція Ромашківка.

Товариство зразу виявило бажання зробити невеликий гак з запланованого маршруту, і подивитись на монстроїдальне погруддя генерала Ватутіна, на яке свого часу, мабуть, вгатили не менше народного радянського бабла, ніж на всі господарські споруди у маленькому селі Дубище, де воно встановлене.

А неподалік, за спиною Ватутіна, протікає річечка Путилівка, на її березі є невеличке джерельце.

Путилівка біля Дубища
Оглядаємо джерельце між Дубищем і Путилівкою

Далі проїхали через маленькі Башлики і досить велике й багате село Карпилівка, яке славиться солідною громадою церкви ХВЄ і великою кількістю багатодітних сімей. Причому, дуже багатодітних, бо у деяких з них бувало і по 18 дітей…

Далі була не надто гарна дорога через Сильне і повз Клубочин. Зате навколо були дикі і гарні ліси Цуманської пущі, в небі літали і кричали журавлі, і практично не було машин. Я люблю такі дороги.

Річка Кормин

Без пригод прибули в Лопатень. Буквально хвилин через 5 приїхало ще двоє хлопців, які добирались з зовсім іншого боку – з Костополя.
У музеї нас дуже привітно і по-домашньому зустріла молода, весела і симпатична господиня, Марійка.

Один з нашої братії, Микола, заздалегідь попереджав Марійку про наш приїзд, тому нас зустріла і натоплена піч, і березовий сік, і, як виявилось трохи згодом, надзвичайно смачні тушковані гриби. А Микола теж був не з пустими руками: привіз гарненький подарунок.

Марійка з презентом від Миколи

Далі була цікава екскурсія музеєм. Ми мали змогу все оглянути, вислухати і навіть помацати.

Лісовий будиночок. Там горіло в печі і був відтворений сільський колорит
Дехто відпочивав прямо на експонатах, дехто думав над тим, щоб оселитись надовго…
На підвіконні хатинки відігрілась пара метеликів
Bila Vorona і чорний крук
Партизанська піч
Землянки

Після неї, на острівці прямо в музейному комплексі, ми варили чай і гречку на живому вогні, смажили сало, ковбаски і маршмелоу і поглинали це все разом з презентованими грибочками.

Варимо чай, смажимо все, що попалось під руку
Перекус – важлива частина походу!

Попрощались з гостинним місцем і його господинею, і у зворотню дорогу вирушили іншим маршрутом.

На виїзді з музею.

Дорога через Брестяне і Цумань відчутно краще, природа там не гірша, машин, щоправда, вже трохи було.

У Цумані попрощались з костопільськими хлопцями і поїхали до села Кадище. Там трійка велосипедистів з Рівненщини збиралась провести нас на електричку, а самим їхати далі своїм ходом. Але не більш як за кілометр до станції у одного з наших трапилась халепа: зламалось кріплення сідла. Доволі екзотична аварія як на велосипедистів. ) Їхати далі, настромившись на підсидільний штир було б явно не комфортно, тому Віктор теж вирішив скористатись послугами залізниці. Але всі ці дрібні несправності нас не лякають, попереду багато вже більш-менш окреслених планів.

В очікуванні електрички

Стисло

Стан доріг: від Ромашківки до Лопатня – втрамбована речовина незрозумілої природи, місцями – стара бруківка. Для велосипеда в суху погоду цілком прийнятно. Від Лопатня до Цумані і Кадища – переважно асфальт, звичайно, не без ям.
Трафік: в першій частині – майже відсутній, в другій – досить млявий.
Що треба побачити: Лопатенський історико-природничий музейний комплекс, навколишні ліси.
Що є неподалік: село Дубище, де є великий бюст Ватутіна, і маленьке джерельце (цього разу ми туди заїжджали, але це можна й оминути); село Городище з залишками древнього городища і дуже класними дубами. Про це можна почитати тут і тут; поблизу урочища Лопатень, по інший бік дороги – гарне озерце чи ставок з бесідками і будиночком лісівників; між Берестянами і Цуманню є урочище Богуславка, де колись був склозавод (гута) князів Радзивіллів і де ростуть прекрасні дуби (можна почитати тут); старезні борті (десь в лісі поруч з дорогою Берестяне-Цумань).

Посилання на маршрут (тієї частини групи, яка під’їжджала електричками)

Невеликий ролик про наш похід. Монтаж: Настя Гнатовська

By | 2019-03-27T21:28:52+00:00 Березень 23rd, 2019|Велопохід, Велосипед, велотуризм, Волинь, туризм|0 Comments

Leave A Comment