Вісім озер волині

Home/Вісім озер волині

Вісім озер волині

Щороку ми усією сім’єю стараємось вирушити на днів 7 відпочинку. Найкраще для сімейної відпустки підходить не море (з надміру агресивним сонцем, людністю, сумнівною санітарією і різкою зміною клімату, а заміська місцевість у рідних широтах. Тому наша увага спрямована до волинських озер.

Цього разу ми сумістили приємне з корисним. Наші знайомі з Ковеля запросили нас поволонтерити на новонародженому спортивному дійстві з назвою Екомарафон “Світанок Світязя”. Отож ми вирішили спочатку допомогти добрим людям на озері Світязь, а потім вже податися куди захочемо.

Їхали з Ківерець з пересадкою в Ковелі. У дорозі до Ковеля найважче було прокинутись на дуже ранню електричку, а от в дизелі з Ковеля до Любомля було значно “веселіше”. Бо ж їхати з велосипедами у плацкартному вагоні, переобладнаному під приміський маршрут – дуже сумнівна розвага. З усіх наших ведосипедів (5 шт) у тамбурі довелось влаштувати справжню камасутру.

А на фото вище – Павло Недільський, наш добрий товариш з Ковеля.

Любомль. Місце десантування. ) Найгірше позаду. Павла ми відпустили, його вже чекало безліч справ на Світязі. А самі вельми помірним темпом, з зупинкою, щоб вдосталь погойдатись на дитячій гойдалці, рухались до Світязя. По дорозі передали привіт Великому Згоранському озеру, але не зупинялись. У обох Згоранських озерах свого часу ми добряче накупались.

До Світязя добрались вже ближче до вечора. На фото – призахідний Світязь.

Ночували ми у наметовому таборі біля Турбази. Намет і все потрібне для життя у нас, звісно, було з собою.

Поруч з нами стали волонтери з Білорусі, дуже приємні і привітні люди. Але ніч не була спокійною, бо пізніше підселились польські спортсмени, а деякі з них були добряче розігріті алкоголем і свіжими емоціями. Так що галасу від них вистачало…

Вставали ми дуже раненько, ще затемна, бо початок марафону планувався ще на п’яту ранку. Дітей залишили досипати в наметі, вони в нас можуть дати собі раду у похідних умовах.

Не будемо описувати перебіг марафону, ми там були просто помічниками. Не було часу навіть на те, щоб фотографувати.

А після того ми, звісно, купались, відпочивали, знову купались і ще трохи помагали організаторам.

Стратегічні плани на майбутнє. Обговорюємо наміри окупації півночі Волині непереможною армадою велосипедистів.

Білоруси. Як і ми – волонтери марафону “Світанок Світязя“. Милі і спокійні. На відміну від поляків, які були милі і кхм… зовсім не спокійні.

Прощання з білорусами.

Ми покидаємо табір біля турбази, де перебули дві ночі. Далі перебрались до Пульма, де менше людей і ми себе вільніше почуваємо.

Таня вже щось вполювала. Вже й не пам’ятаю, чи те “щось” квокало, квакало, гавкало чи нявкало.

Цей світязький таборовий релакс важко виносити, але звідти важко й вирватись. ) Час там пливе зовсім не так, як в місті. Можна цілий день бити байдики, і це навіть не набридає.

Ніка пробує малювати ногою)

Пончики. Ну як же на Світязі без пончиків? У нас там вже є знайома тьотя, в якої вони великі і смачні. ) Вона вже добре пам’ятає і нашу сім’ю, і братову.

Судячи з цього задоволеного писочка, щойно був з’їдений пончик з ожиною.

Катамаран з гіркою – це справді прикольно. І діти, і дорослі – всі були в захваті.

Імпровізований гамак. Вдома це працювало простирадлом… Як мало треба дітям для щастя. Та й не тільки дітям, насправді.


Чай з пончиками – найкращий початок дня на Світязі.

Прощальне фото на березі Світязя. Знову в дорогу!

Дівчата в поході використовуються, зокрема, для перевезення вантажів.

Маленькі села і важкі дороги. Зате дуже гарна природа.

Це озеро ми назвали Комариним, бо як тільки ми біля нього зупинились, нас зразу атакували легіони голодних комарів. Довелося швиденько ставити намет і закидати туди дітлахів. Насправді озеро називається Білим. Знаходиться воно між селами Прип’ять і Любохини.

Наступний ранок. Між іншим, діти самоорганізувались на прибирання. Поки ми займались табірним побутом, вони самі взялися зносити пластикові пляшки та інше сміття у той ящик.

Спагеті – не дуже типова для походів страва, але нам це подобається.

Знову ранок, знову збираємось у дорогу. Люблю ці моменти, коли нарешті складені намет, казанок, тринога, спальники, каремати і ще тисяча різних дрібничок, і вже можна сідлати велосипеди.

Дорога, розбита гусенечними тракторами. А-ля пральна дошка.

Біля озера Лука або Лютка, поруч з селом Дубечне.

Діти влаштували майстер-клас з боді-арту.

Наші друзі – сірі ворони.)

У мене не було жодних шансів встояти перед трьома дівчатами, які хотіли зависнути на цьому озері ще на день.

Таки довелось прощатись. Сім днів на наших незрівнянних озерах, до яких хочеться вертатись ще і ще…

Прокопчені, не дуже чисті, але такі гарні… )

Нарешті дозволено добивати акумулятори гаджетів. )

За цей похід своїм ходом ми подолали 125-130 км далеко не найкращих доріг. Основні пункти: Любомль, Згорани, Шацьк, Світязь, Турбаза, Пульмо, о. Люцимер, с. Прип’ять, р. Прип’ять, о. Біле, Любохини, о. Домашнє, о. Пісочне, ще одне о. Домашнє, Кримне, Дубечне, о. Лука (Лютка). Купалися на 4-х пляжах 3-х озер, але взагалі озер на нашому шляху ми нарахували вісім. А взагалі у тих краях їх знааачно більше.

By | 2019-06-27T16:10:44+00:00 Серпень 18th, 2018|Велопохід, Велосипед, велотуризм, Волинь, туризм|0 Comments

Leave A Comment