Жидичин-Кульчин (29.04.2017)

Діти в дорозі – це страшно відповідально. До цього треба готуватись довго і ґрунтовно. Але… не завжди.) Часом можна всього лиш взяти та й поїхати.

У нас просто було бажання. Напередодні обдумали і склали речі на купку, а вранці спорядли велосипеди та й вирушили.

Склад команди: тато, мама і ще дві гарненьких дівчинки.

Дизелем під’їхали ближче до Луцька, щоб трохи зберегти дитячі сили.

Спочатку впорались з деякими справами в Луцьку.

Підгодували дітей і закупились харчами.

Після того стартували по-справжньому.

Як тільки виїхали за місто, діти розділились у своєму сприйнятті реальності. Ніка зручно вмостилась у своєму велокріслі, звісила голову на бік і мирно дрихнула. Настя, яка у свої майже 10 вже мусить сама маслати педалями, почала стогнати, підраховувати викреслені з життя кілометри і перемивати кісточки батькам. Ну але то таке, робочі моменти, загартовує нерви.) В такому настрої ми випробували ще досить свіжу заміську велодоріжку протяжністю аж в кілометр, про яку достатньо писалось на місцевому рівні.

Для розширення кругозору завітали у Жидичинський Свято-Миколаївський монастир. Довго не затримувались, бо хоч ченці і послушники й були до нас привітними, але ми у своєму велоприкиді і на залізних конях почувались трохи не в своїй тарілці.)

Після Кульчина ми виїхали нарешті на милі серцю грунтові дороги. Трохи полем, трохи лісом і ми на лісистому березі Стира.

Отаборились біля бесідки, але навіть діти висловитись за те, щоб вмоститись не на лавочках, а на поваленому дереві, килимках і “пенделях”.

Погода була не дуже прихильна до нас (холодно, вітряно і навіть часом сіявся дощик), але біля вогню, де вариться чай і готується невигадливий обід, завжди комфортно.

Там – між Кульчином і Валер’янівкою – є гарні місця над Стиром. На його правому березі росте не надто спотворений людиною ліс з віковими дубами, соснами, птахами і бобрами.

Всі зійшлися на думці, що треба там побувати ще.

Назад ми їхали під дощем. Ніка була закутана у татів дощовик, їй було тепло і затишно, тому вона знову мирно спала. Але ця картина незмінно викликає подив, стурбованість і замилування у місцевого люду.)