Ківерці-Білі Береги-Рожище-Ківерці (9-11.05.2015)

Home/Ківерці-Білі Береги-Рожище-Ківерці (9-11.05.2015)

Ківерці-Білі Береги-Рожище-Ківерці (9-11.05.2015)

Наша чергова веловилазка була вже більш грунтовна. 9 травня, а це була субота, ми вирішили покататись з ночівлею. Приблизно прикинули маршрут, стали мізкувати над тим, де взяти додаткове житло (окрім нашого власного намета), для розселення всього нашого сімейства. Але тут старші діти (Артур і Настя) оголосили нам, що не мають бажання їхати з нами… Ну що ж, вирішили їхати без них. Так що проблема з житлом відпала.

Ми повантажили намет, спальники, каремати, казанок, якийсь мінімальний харчовий запас, Ніку та й поїхали маневицькою трасою. Ну але з нашою юною пасажиркою швидкість переміщення не тільки не велика, але й зовсім не прогнозована. Так що ще до Тростянця нам кілька разів довелось робити невеликі привали. А перед самим Тростянцем на Ніку й Таню напав лютий голод, тож прихопили в місцевому торговому центрі, який ми називаємо “Яйво” (є на те поважні причини) шоколадний батончик і солідний запас соломки. Потім та соломка нас всю дорогу виручала: встромив соломинку Ніці в руку, і маєш хвилину спокійної їзди. У лісочку за Тростянцем відбулась драматична і емоційна сутичка Тані з мурахами, на яку ми з Нікою дивились зі щирим подивом і теж не без емоцій. Але це я докладно описувати не буду з турботи про своє здоров’я. Так що розминали ноги і перекушували ми вже на кордоні Ківерцівського і Маневицького районів.

 

Далі були Колки, де ми вирішили купити продуктів хоч десь на найближчу добу і молока для Ніки, бо вона вже його неперервно і настирливо вимагала. Але “купити продуктів” у Колках виявилось аж ніяк не так просто: молоко знайшли з N-ї спроби, дороге і далеко не найкраще, інші продукти теж за якимись неадекватними цінами. Так що крім молока ми там купили ще тільки рис. Мікрохвильовка у кафетерії при магазині не працювала, так що молоко для Ніки гріли за допомогою гарячого чаю і ще якоїсь магії. Але наша мала коза сказала, що таке молоко вона пити не буде. Сервіровка її не задовольняла чи що… Поїхали ми далі.

 

За Колками і за Стиром у Розничах ми повернули направо. На повороті, до речі, ще щось підкупили у сільському магазині, де вибір і ціни були пристойнішими, ніж у сусідніх Колках. Біля десяти кілометрів нам довелось то трюхикати по камінню і бруківці, то гребти по піску. Так ми минули Семки. Ніка десь на цій ділянці відрубалась і її голова теліпалась у велокріслі то з лівого боку, то з правого. Добрались на Білі береги, коли вже сутеніло. Дров було предостатньо, вода недалечко, так що все було в повному порядку. Приспали Ніку, посиділи трохи біля вогню за чаєм та й самі невдовзі повкладались.

Вранці я ще трохи застав схід сонця. Пофоткав. Нікуди не поспішали, так що спокійно чаювали, снідили, байдикували. Навіть познайомились з пастухом Василем з сусіднього Комарового і його молодою лайкою Джулькою. А ще я відкрив купальний сезон.

   

   

Вже в розпал дня ми вирушили в дорогу. Кам’янисто-піщаних 10 км довелось подолати знову, включно з відвіданням магазину. Далі у нас по дорозі були Копилля, Боровичі, Навіз. Ніка часом по дорозі нарікала на тяжку жіночу долю і брак шоколаду в організмі.

 

У Навозі був привал. Під місцевим магазином ми сиділи на лавочці і гризли капусту, скубаючи листки з головки, яку Ніка вподобала в магазині. Поруч сиділи бабки і одна з них, мабуть, щиро пройнялась довірою до Тані, бо стала їй в подробицях розказувати, як у неї розкришився зуб, що органічно доповнило букет інших болячок. Уся ця картина відверто тішила зграйку пісюх шкільного віку, які навіть нас фоткали на телефон (хтось зустріне десь “фкантактах”, поділіться :)).

Потім був Сокіл, де посеред дворів цілком випадково ми зустріли залишки костелу. Кажуть, він з 1907 року і його збираються реставрувати. Даху в нього нема, але двері вставили нові.

За Соколом була Оленівка, де ми розпитали дорогу на місцину з назвою Козачка. Це щось типу озерця, біля якого кепсько з дровами, зате є джерельце. Дров ми все ж назбирали, але посидіти біля вогню не вдалось, бо погода різко зіпсувалась: дув сильний вітер і почався дощ.

 

 

Наступного ранку дощ припинився, але було не дуже комфортно, так що ми довго не засиджувались: почаювали, поснідали та й вирушили далі. Наступним селом по дорозі було Топільне, де живе моя теща. Так що ми не могли не зупинитись. Але гостювали недовго, а далі дорога до Рожища і Ківерець була дуже добре знайома, але неблизька. Щоб Ніці було веселіше, я розмістив у фотосумочці запас соломки, і час від часу передавав своїй пасажирці по штуці.

 

 

Перед самими Ківерцями натрапили на суку з виводком цуценят. Малі нашу соломку ще не вміли їсти, а їхня мама не надто захоплено приймала таке частування.

Більше фоток можна подивитись тут. Маршрут на Ґуґлівській карті тут. Але карта не зовсім точна, бо Ґуґл не вірить у можливість подорожувати по ґрунтових дорогах навіть пішки. Тому на карті виходить, що ми ночували не біля водойм, а прямо на проїжджій частині доріг.

У перший день ми подолали майже 51 км, в другий – 52,5 км, 25,5 км; разом – 129 км.

By | 2017-04-18T20:05:43+00:00 Травень 11th, 2015|Велопохід, Велосипед, Волинь|0 Comments

Leave A Comment