Рівненські Карпати

Home/Рівненські Карпати

Рівненські Карпати

До Здолбунова добиралися хто як міг. Максим та Ілля (тато з сином) з Рожища, Павло і Сергій з Ковеля прибули до місця зустрічі на кілька годин раніше. А Володя з Луцька і дві Білі Ворони (Таня та Олег з Ківерець) у супроводі київської Маріанни долучились до інших у Здолбунові.

Погодка підфортила суперова, надихаючи народ на подвиги. Павло їхав на нетиповому лежачому велосипеді з цікавою назвою “ліґерад”. Про те, як на ньому їдеться по піску, трохи згодом :).

Розпрощавшись з насиченою машинами трасою, компанія роверистів весело покрутила педалі неймовірними пагорбами за маршрутом: Здолбунів-Здовбиця-Уїздці-Озірко-Борщівка Перша-Будераж-Мости-Буща-хутір Подобанка, насолоджуючись краєвидами і частенько зупиняючись для фотосесій, селфі і прямої трансляції на фейсбуці). У селі Озірко зупинились попити води зі студні і перехопити морозива, водички, яблучко, що кому смакувало.

Велотуристи щедро пригощали одне одного різними смаколиками. Чи то Ілля після перекусу значно поважчав, чи таки не витримала старенька клеєна камера, але невдовзі на зупинці хлопці вправлялися у майстерності використання ремнабору. Хтось казав, що тре поплювати на те місце, хтось тер наждаком, а інші бурчали, що потрібно завжди возити запаску…

Велосипеди готові, шість хлопців і дві дівчини продовжили мандри вже по старій дорозі, мощеній великим камінням (трясло таки добряче)). Але ніхто не стогнав, чемно крутили і далі милувались природою, а в селі Будераж порозпитували про магазини і хутір Подобанка, де мали заночувати.

Бабця каже:

– Та в перший магазин не заходьте, там все не свіже. Їдьте у наступний. Хутір буде за лісом, але там ніхто давно не живе, хати порожні стоять, кажуть, що вночі там нечисть всяка шастає – і зробила великі очі, стишила голос.

– Дякуємо, що сказали, що у нас компанія буде. Ми і для них пива візьмемо ще й ковбаски насмажимо! Може та нечисть там голодна, ото й і виє.

Посміялись та й поїхали далі, шукати магазин. Це найскладніший етап походу – вибрати продукти такі, щоб усі були не голодні… Той м’яса не їсть, інша сала не дуже, а у цього хлопця від помідорів може бути анафілактичний шок…, а столична дівчина хоче споживати тільки натуральне і питає у сільському магазині:

– А есть винчик заграничный?

– А який вам треба? – вже помітно нервується продавчиня, витираючи руки об фартух, – є “Кадарка”, “Сонце в бокалі” і “Ізабелла”…

– А есть французское вино урожая 1980 года?

– Нема, тільки те, що на вітрині. Оце гарне – жінка дістає симпатичну, округлу пляшку найдорожчого червоного вина і протягує Маріанні.

– А Вы сами его пробовали? – у продавця збільшилися очі і почали червоніти щоки.

Розуміючи, що назріває конфлікт, Таня акуратно вивела подругу з магазину, дорогою розповідаючи, що ніхто в селі не п’є вина з магазину по 70 грн. за пляшку. Далі закупили набір продуктів для походу і поїхали шукати хутір, про який бабця розповідала.

Крутий спуск донизу холодив серце напевно не тільки дівчатам… Але воно було того варте! Маки, поля, ліс – усе як з картин українських художників.

Найважче було Павлові. Його веломашину заносило на піску і час від часу кидало на бік. Звикнувши до такого явища, усі помаленьку крутили далі. Але одна бабця на городі, яка спостерігала за цією кумедною процесією, а не за прополкою картоплі, стала кричати:

– Куди ви поперли, що не бачите, там ваш перекинувся, чи ви не люди чи що?!

– Та він зараз встане і поїде, усе добре – заспокоїла бабцю Таня, але вона все-одно бурмотіла собі під ніс: “Якісь нелюди, інакше не назвеш, людина впала, а їм хоч би що!”.

Добравшись до хутора, стали підшукувати місце ночівлі. Любителі старовини пішли оглянути хуторські старі хати.

Хутір Подобанка

Хутір Подобанка

Симпатичні люди на фото

Симпатичні люди на фото

Вікна заросли кущами

Вікна заросли кущами

Ще не все зруйновано

Ще не все зруйновано

Доживає віку...

Доживає віку…

Ліжко без господаря

Ліжко без господаря

Запримітивши гарненький пагорб, люди і велосипеди почали дряпатися вгору. Розбили намети, запалили вогнище і, попиваючи гарячий зелений чай, зграя білих ворон милувалася краєвидами та наминала свіжі соковиті суниці, які росли прямо за наметами!

Знищення харчів

Знищення харчів

Медитація

Медитація

Ватра

Ватра

Але бабця таки казала правду, якась там нечисть таки поселилася. Тільки-но дівчата залізли до намету, як щось стало шкрябати і дерти пакети біля виходу. Похолонувши від жаху, Таня таки висунула голову і забрала харчі в намет. Голодна смерть для неї була гіршою за зустріч з хутірським привидом-самітником. Потім вночі ще щось трощило кущі і совалось попід наметами… Як виявилося, що всьому виною був Володин одношаровий намет, у якому він добряче змерз і палив багаття о другій ночі, лякаючи сусідів тріском розтрощених дров.

Насправді ніч була досить тепла. Раннім ранком, ще до шостої години, Олег вже варив чай і відпочивав від стада людей, які хропли у своїх “оселях”. Туман оповив долину, роса мила босі пальці.

І тут один за одним стали виповзати заспані личка, шукали чим поживитись і ділилися нічними страхами. Сергій довго проціджував воду від ряски і іншого листячка, поставив кип’ятити, а коли закипіло хтось спитав: “Тобі вода на каву чи чай?”, “Та ні на те ні на се… тарілочку помити”))).

Пробудження

Пробудження

Збирання табору

Збирання табору

В дорогу

В дорогу

Зразу на старті Володя виявив, що напередодні пробив колесо, і поки міняв камеру, інші припали до свіжої води з криниці. І знову дорога, пісок і невеликий ремонт у Павла. Пагорби, ґрунтова тунельна дорога, подовбана ластів’ячими гніздами, сільський колорит і ніякого асфальту. Максим кричав: “Як це круто! Який це кайф!”

Група наближалася до Новомалинського замку, який частково зберігся у с. Новомалин.

Але перед цим запилені велотуристи натрапили на дамбу, де була попереджувальна табличка, що то є приватна власність і купатись заборонено, ну, як видно на фото, народ не слухняний, купається).
Новомалицьке водосховище

Водичка досить тепла і чиста. Купались не довго, поряд чекав замок і ніхто не затримувався.

Новомалицьке водосховищеНовомалицьке водосховищеНовомалицьке водосховище
 

 

Новомалинський замок чотирнадцятого століття.

Новомалинський замок

Новомалинський замок

Вид з башні замку

Вид з башти замку

Вид з пагорба на дамбу

Вид з пагорба на дамбу

Стіна замку

Стіна замку

Руїни замку

Руїни замку

Башта, вид знизу вверх

Башта, вид знизу вверх

Вигляд з дамби

Вигляд з дамби

Відірвавшись нарешті від стародавньої величі замкової архітектури, туристи розділились: Ковель і Рожище поспішили в Здолбунів на свою електричку, а Луцьк, Ківерці і Київ попрямували оглядати Межиріцький монастир у с. Межиріч.

Межиріцький монастир

Свято-Троїцький Межирицький чоловічий монастир-фортеця XV-XVII ст.

На території храму двоє дівчат і двоє хлопців сіли відпочити в затінку на лавці, як тут звідки не візьметься люта прихожанка та як крикне:

– Що то вам – автостанція? Понаставляли велосипедів, ніде сісти!

– Та ж усі лавки порожні, – обурюється Таня.

– От лахудра, патли розпустила і вже пащекує! – заверещала “божа людина”.

– Ви ж щойно напевно посповідались, а тепер сваритесь з нами, доведеться знову йти і тільки батюшкам морока…

Та як скочила, як зашипіла і кулею полетіла до храму, мабуть займати чергу. А наші туристи, не чекаючи її, освяченої, пішли оглядати стародавню піч, у якій варили смолу проти нападників.

Старосвітська піч XVII ст.

Старосвітська піч XVII ст.

Вид на монастир з-під печі

Вид на монастир з-під печі

Руїни Заславської брами XVI ст.

Руїни Заславської брами XVI ст.

Комин старосвітської печі

Комин старосвітської печі

Після монастиря група направилася в Острог на єврейське кладовище. Огорожа була замкнена і довелося якось пробиратися, щоб оглянути пам’ятки архітектури. Історія пише, що за війни цвинтарні плити вкладали замість бруківки на дорогах, багато з них було зруйновано, уцілілі пам’ятники поновили в післявоєнні роки.

Під самим Здолбуновом, поспішаючи на електричку Мар’яна налетіла на яму і довелось зупинитись на заміну камери. В місті у вокзальному кафе усі дружно повечеряли і запхались до потяга. Щасливі, стомлені і задоволені.

Учасники велоподорожі:

Ілля: школяр, витривалий турист і поціновувач велосипедів 27,5 дюйма. Уміє ладнати з дорослими незважаючи на підлітковий вік

Максим: художник-жартівник, уміє помічає деталі. Гарний тато, який прищеплює дітям любов до подорожей.

Маріанна: юристка, яка любить подорожувати, знайомитись з новими людьми. Скуповує брендові речі і колекціонує котів.

Сергій: голова спортивного клубу “Ковель”, оптиміст, вміє веселити компанію. Слідує здоровому харчуванню і щедро пригощає охочих своїми запасами смаколиків.

Павло: Ветеран спортивного клубу «Ковель». фотографує, займається велоспортом і бігом. Уважний до людей, щедро ділиться досвідом походів.

Володя: інженер, фотографує пташок і квіти, любить гостей. Багато майструє руками, шиє на швейній машинці.

Таня та Олег Біла Ворона

P. S. Дякуємо за фото Павлу Недільському і Володимиру Головію

 

 

By | 2018-05-30T17:55:01+00:00 Травень 27th, 2018|Велопохід, Велосипед, велотуризм|0 Comments

Leave A Comment