Піший похід Дубно-Тараканівський форт-Дубно

Home/Піший похід Дубно-Тараканівський форт-Дубно

Піший похід Дубно-Тараканівський форт-Дубно

Є таке упередження у туристів, та й навіть у нормальних людей: якщо пішки і з рюкзаками, то обов’язково в гори. Ну і якщо не перетинати кордон, то лишається ходити тільки по Карпатах. Ми вирішили, що можна влаштувати невеличкий похід і по наших рівнинних краях.


Про наміри сходити від Дубна до Тараканівського форту і по околицях оголосили заздалегідь, тижнів за три. Зацікавилось трохи знайомих, а трохи й зовсім нових людей. У переддень дехто відсіявся, злякавшись зовсім не страшних труднощів, на зразок раннього підйому і залізничної пересадки. Ну але такий відсів – цілком прогнозоване і неминуче явище.
Дату походу було приурочено до дня народження Білої Ворони.


Місцем збору того суботнього ранку у нас був залізничний вокзал у Дубно. Зібралось нас там дев’ятеро: семеро дорослих – Юра, Іра, Руслан, Світлана, Сашко, Таня і Олег, і двоє діток: Настя і Ніка. Спочатку випили кави, обзнайомились, купили необхідні продукти та й вирушили.

Вийшли за місто, по дорозі помилувались Іквою і нормальними людьми, які повзали городами з відрами картоплі в руках. У крайній хаті села Тараканів набрали питної води, бо не мали певності, чи вдасться її знайти десь ближче до місця стоянки. І отак подолавши 4,5 км, ми потрапили у Тараканівський форт. Спочатку поскидали рюкзаки на купу, залишили Юру їх охороняти, і пішли роздивлятись форт.

Тараканівський форт. Фото: Юрій Костевич

Споруда навіть в тому вигляді, що від неї лишилось, просто колосальна.

Фото: Юрій Костевич

Ніякі фотографії, описи і схеми цього передати не можуть. Це треба бачити очима, трогати пальцями цеглу і бетон, відчувати прохолоду і запах його бункерів і тунелів, натомити ноги коридорами, казематами, ровами…

Фото: Юрій Костевич

Підземелля. Фото: Юрій Костевич

Підземелля. Фото: Юрій Костевич

Підземелля. Фото: Юрій Костевич

Якщо тільки пройти головним ровом форту по всьому ромбу, ви намотаєте цілий кілометр, а щоб оглянути всі його надземні і підземні закапелки, то й дня не вистачило б. В інтерненті можна знайти чимало цікавого про Форт, його будову і бойову історію від Першої до Другої світових воєн, але це все нічого не важить, якщо там не побувати.


Після першого огляду Форту ми вибрали гарне місце на гарному пагорбі всередині оборонних ровів і розбили там табір, стараючись оминати молоде, але вже чималеньке листя борщівника.

Неподалік від Форту вдалось знайти джерело з питною водою, що було дуже доречно. Приємно здивувало те, що Юра до нашого дня народження приготував подарунок для Білої Ворони – всепогодні вічні сірники. Нам дуже сподобалось, в походах це точно згодиться!

Подарунок для Білої Ворони

Подарунок для Білої Ворони 

Найменша учасниця походу солодко і довго спала

Найменша учасниця солодко і довго спала

Часу до ночі ще вистачало, тому ми неквапливо готували вечерю, їли, пили чай і глінтвейн, довго сиділи біля вогню, розповідаючи веселі і страшні історії. Ніч була місячна, тиха і тепла.

Вранці теж без поспіху готували сніданок, їли, збирались. Потім зробили прощальний обхід форту.

В ранкову пору він особливо гарний, бо ще не вештаються отари туристів з екскурсійних автобусів.

З Форту пішли іншою дорогою – через село Тараканів, вздовж дороги Львів-Рівне.

При підході до центра Дубна нас наздогнали важкі хмари, тому Луцьку браму (XVII ст.) і Костел бернардинів (XVII ст., зараз – Свято-Миколаївський чоловічий монастир УПЦ КП) ми пройшли без належної уваги, щоб встигнути сховатись від зливи.

Луцька брама (XVII ст.)

Луцька брама (XVII ст.)

Синагога

Велика синагога (XVIII ст.)

Дубно. Костел Святого Яна Непомуки (XIX ст.)

Статуя костелу

Костел Святого Яна Непомуки (XIX ст.). Луцька дієцезія Римо-католицької церкви в Україні. Фото: Юрій Костевич

Пам’ятник жабі

Костел бернардинів (XVII ст.)

Перекус в дощ у літньому кафе

Іква. Вид з замку

Дубенський замок (XV—XVIII ст.)

Заховались у літній кафешці. Нас цілком влаштовувала наявність хоч якогось даху над головою і можливість завалити туди разом з усіма нашими рюкзаками. Кава, піца, хачапурі і хот-доги там виявились цілком пристойними. На наявність якихось стрьомних типів ми не особливо зважали.

Замок і сухий рів

Замок. Вид з півночі

Вхід в замок

Поки ми відпочивали і обідали, якраз минула злива, освіживши розпечене майже літньою спекою місто. Привітавшись з місцевою монументальною жабою, оглянули сумну і занедбану Велику синагогу (XVIII ст.) і невеликий але охайний Костел Святого Яна Непомуки (XIX ст.).

Ну а на довершення, звісно, Дубенський замок (XV—XVIII ст.). Там все цілком в дусі туристичної індустрії: з квитками, муляжами, сувенірами, екскурсовадами і попсовим псевдоісторичним музеєм тортур (за окрему плату).

Сухий рів замку, північ від входу.

Сухий рів замку, південь від входу.

Каземати

Каземати. Побут. Фото: Юрій К.

Гармати. Двір замку.

Каземати

Замок дуже цікавий і архітектурою, і історією, але ми вже були розбещені дикими і симпатичними руїнами Тараканівського форту, тому сприймали все стримано.
Десь там у Замку ми розділились: Світлана з Сашком і Юрою вирушили на автовокзал і звідти до Луцька автобусом, а всі інші поїхали до залізничного вокзалу.

На зеленій травичці перед вокзалом ми розгорнули пару карематів і влаштували останній перекус у товаристві трьох привокзальних псів.

Галя балувана – хліба не їсть

Перекус у сквері біля вокзалу

Діти думали, що вже в ліжку)

Після пересадки у Здолбунові більшість учасників походу, з тих котрі їхали до Ківерець, були переможені сном. Декого навіть довелось нести додому на руках.)

Олег


Учасники походу

Світлана. Знає Дубно як своїх п’ять пальців, ретельно і відповідально миє казанок.

Сашко. Чудовий співрозмовник. Жодного разу нікого не перебив.

Руслан. Носить з собою плоскогубці (ну от на всяк випадок) і чудово вміє веселити дітей будь-якого віку.

Іра. Моторно веде групу за собою, як мама-квочка. Піарить похід і Білу Ворону на всю України майже цілодобово. Касир групи.

Ніка. Пересувається підстрибом або в тата на плечах. Може з’їсти всі запаси огірків.

Настя. Гуру фотографії. За похід зробила 411 фото. З них 407 – селфі.

 

Юрій. Має з собою все необхідне: від кримського чаю до всепогодніх сірників. Вміє без зайвої метушні робити те що треба тоді коли треба. Любить робити подарунки)

Таня. Слідкує за естетикою табору, не терпить, коли щось “не рівненько”.
Олег. Водить пішки там, де нормальні люди їздять. Знає, де взяти воду.

Маршрут першого дня

Маршрут другого дня

By | 2018-05-01T09:41:56+00:00 Квітень 28th, 2018|Волинь, пішохідний похід, туризм|0 Comments

Leave A Comment