Блуд і озеро

Home/Блуд і озеро

Блуд і озеро

 

 Коли сраку гріє батарея, а шлунок – усілякі святкові делікатеси, нема дурних, щоб на мороз носа висовувати, тим паче на велосипеді. Але коли в тебе, бляха, новий велосипед і срака вже поганенько влазить в улюблені джинси, то кажеш собі: «Завтра я поїду кататись і ніщо мене не зупинить».  От і домовились ми з чоловіком змагатись, хто менший ледар у катанні. З нового року позбивали спідометри на нуль і на тому все скінчилось. Але коли я поділилася планами велопрогулянки у вівторок з другом до лісового озера, милого задавила жаба і він ні сіло ні впало спонтанно на день раніше за мене погнав на 41 км., щоб мені підгадити… Отак-то, кожен сам за себе.

Клепачівський переїзд

Місце огляду територіїСосни, іній і дорога

 

 

 

 

Настав вівторок, я зібралась і вирушила по рожищенській трасі через Клепачів до озера. Так вийшло, що ми з моїм велотуристом розминулись… А у тих районах зі зв’язком зовсім кепсько, але я мужньо покрутила педалі по ґрунтовій дорозі, яка мала мене вивести куди слід.

Навігатор з мене завжди був нікудишній. Як я вчилась у Стрию в художньому, то місяць питала перехожих, як пройти до свого гуртожитку, і люди чемно пояснювали, вірячи, що я вперше туди йду. Ну от, дорога закінчилася і ніхто не попередив, що вона розгалужується, як мережевий маркетинг.

Вирішила їхати прямо. Там зустріла дядька, який вносив номери стовпів у якийсь прилад, він був не місцевим і доріг не знав… Думаю, ну добре, хай вже порже з мене, наберу коханого, нехай в гуглі гляне де я мала повернути. Не склалось: зв’язку не було зовсім. Вернула назад, заїхала в тупик, дорога скінчилася в заростях.

Вертаю знову, бачу, в лісі хтось ховається, підходжу – якийсь дідусь з собачкою, тримав песика за ошийник, щоб не перекусив мною. Не знаю, чи він місцевий чи ні, але напрямок мені вказав правильний. Їду вздовж дач, нарешті зідзвонилася з судженим, який мене направив на шлях, але дорога знову розбіглася в два боки і мені довелося обирати, як потім виявилося, знову не туди. Вже мій попутник відзвітувався, виявляється також трохи поблукав, заїхав у болото, але вже на озері і палить багаття, аж жаба задавила мене.

 

 

 

 

Натрапила на бетонні плити, складені в два стоси, видряпалась на них і стала виглядати озеро, але хрін там – одні сосни, дороги, рови… Звідки не візьмись – машина їде, з неї виходить молодий чоловік і кричить: «Хлопець казав, що ви тут блудите, ото їдьте по моїх слідах і нікуди не звертайте, то втрапите до озера!».

Подякувала і поїхала, невдовзі побачила підмерзле озеро, оточене вкритими інеєм березами. Вже на місці я довідалась, що той шофер, який вказав мені правильний шлях, сам заблудив на озеро – хотів скоротити дорогу. Там побачив мого велосипедиста, який розказав автомобілісту як добратись траси. І в свою чергу попросив, як побачить дівку на велосипеді між соснами, то щоб завернув до озера 🙂 . Не знаю, скільки ще людей заблукало у той день біля озера, але якась нечисть там точно водиться! Зварили чаю, поки закипала вода, то я побавилася в різьбяра по дереву на стовбурі осики, яку нещодавно завалили бобри.

Мимо проїхав велосипедист, побажав смачного чаю і гарної дороги. Довго не затримувались і ми, щоб завидна додому втрапити. На трасі роз’їхалися – я в Ківерці, мій компаньйон до Луцька. Додому втрапила швидко, але вже в сутінках.

Таня

By | 2018-01-10T18:46:31+00:00 Січень 9th, 2018|Велозаїзд, Велосипед, велотуризм, Волинь|0 Comments

Leave A Comment