Заболоття-Любешів-Ківерці (13-18.08.17)

Home/Заболоття-Любешів-Ківерці (13-18.08.17)

Заболоття-Любешів-Ківерці (13-18.08.17)

Треба втікати – вирішили ми. Від роботи, від розпеченого асфальту, від машин, від цивілізації і навіть від частини наших дітей.) Втекли на північ Волині. У ліси, піски, озера, річки…

Маршрут я складав, як завжди, до глибокої ночі, вносячи поправки за підказками знайомих у фейсбучних повідомленнях. Таня з підготовкою і пакуванням речей впоралась значно більш дисципліновано.)

День перший

О 5-й ранку ми – Таня, Олег і Ніка – вже сиділи в електричці на Ковель. Прохолодно, не людно і навіть досить комфортно. Ніка трохи досипала. В Ковелі перед пересадкою на електричку (чи дизель?) Ковель-Заболоття до нас підійшов чоловік і поцікавився нашим мандрівним виглядом. Познайомились. Володимир Васильович теж любить подорожувати велосипедом, пішки і байдаркою.

В поїзді Ковель-Заболоття

В поїзді Ковель-Заболоття

Другий поїзд був більш екстремальний: лише два вагони, і в одному з них двері в Ковелі не відкривались зовсім. У нього ми зі своїми двома озброєними до зубів велосипедами і пропхались. Пасажири були не в захваті від нашого сусідства, але ж ми такі кльові, куди вже їм діватись.)

У Заболотті знову зустріли Володимира Васильовича з донькою. Обмінялись контактами. У прикордонному Заболотті добре розвинена торгівельна інфраструктура, є навіть супермаркет “Колібріс”, так що не становило труднощів запастись продуктами.

Далі вже котились своїм ходом. Проїхали місцеву Хрестовоздвиженську церкву, яка запам’яталась великою кількістю велосипедів у її дворі. І жодної машини. Мабуть, це спеціальна церква – для велоприхожан.)

Повз південно-західний куточок Турського озера і озеро Довге (де гурт навряд чи тверезих чоловіків і жінок запрошував нас пасти корів) приїхали на берег озера Святе (aka озеро Дружби). Воно гарне і затишне. Ми там обідали.

Купання корів. Озеро Святе.

Озеро Святе

Озеро Святе. Воно ж – озеро Дружби

Перекус біля Святого

Перекус біля Святого

Володимир Васильович

Володимир Васильович (в центрі)

На зупинці поруч з нами зупинився автобус і звідти вийшов всюдисущий Володимир Васильович з донькою.) Вони попрямували на інший берег озера, а ми поїхали далі – у велике село Тур. Там є навіть весільний салон! Таня зопалу навіть подумала, що це і є наша мета, і там я збираюсь вдруге освідчитись.

У кінці села, щоб не зблудити, запитали дорогу на Жиричі. Але дорогою це вже було назвати важко.

Дорога між Туром і Жиричами

Дорога між Туром і Жиричами. Праворуч озеро Турське.

Це була стежка по дамбі вздовж озера Турського і Турського каналу. І ще б нічого, але на берегах цього каналу було не менше десятка машин з мисливцями, багато з яких були вже цілком “готові”. Один навіть схопив мене за руку, так що ми з дитиною на тій кепській стежці мало не впали. Але місця там дуже гарні, і якби не ті мисливці, там можна було б позависати довше.

Міст через Турський канал

Міст через Турський канал

Турський канал

Турський канал

Відпочивали і їли морозиво у Жиричах. Продавчиня в магазині – уважна і привітна, але пластикові крісла на подвір’ї були потрощені майже всі.

Магазин у Жиричах

Магазин у Жиричах

Далі ми теліпалися залишками вбитого асфальту до Проходу, де виїхали на трасу до Доманова і Білорусі. Дорога там, звісно, непогана, але купа машин, спека, асфальт і зустрічний вітер… У Гірниках з задоволенням з’їхали з тої дороги праворуч і розважили дитину на гойдалках місцевої школи. А там неподалік було і озеро Радожич (за іншою версією – Радожичі). Гарні пляжі, пісочок, чиста вода, поруч ліс.

Озеро Радожичі

Озеро Радожичі

Озеро Радожичі

Озеро Радожичі

Там цілком можна затриматись і на кілька днів, але у нас попереду була ще велика програма. Та й вже діло йшло до вечора, дув добрячий вітер, тому ми тільки помочили ноги і поїхали далі. Не буду нічого поганого казати про дорогу, бо найцікавіше нас ще чекало попереду.)

Озера Мшане, Кісобул, Чисте і Теребовичі ми не змогли відвідати. Шкода, звісно, бо вони, мабуть, теж варті уваги. Ну а в той день ми сільськими дорогами, повз канали, поля і ліси заїхали у село Самари, яке розташоване на березі прекрасного озера Лука. На його західному березі між озером і селом є лісок, прямо в якому і можна ставати табором. Для тривалої стоянки може був би привабливішим південний берег, але нам переночувати було добре і в тому лісочку. 56 кілометрів на перший день, перед яким дехто спав не більше двох годин, – не так вже й погано.)

Вечеря над озером Луки

Вечеря над озером Луки

З огляду на втому повкладались практично разом з Нікою.

Маршрут першого дня:

Написати зразу про все у мене не вистачить сил, тому на цьому роблю паузу, а невдовзі естафету оповіді перейме Таня. Отож – далі буде!

Олег

Відеозвіт про перший день походу:


День другий

bilavorona.com.ua

bilavorona.com.ua

Ранкове озеро Луки

Ранкове озеро Луки

Попрокидались

Попрокидались

Озеро Луки

Озеро Луки

Ніч проспалася без пригод і холоду, хоча з вечора трохи почав падати дощик. Коли ми з донькою прокинулись (а спала вона на диво довго), то Олег вже зварив нам зеленого і запашного чаю з димком.

Світанок того дня був тихим, легким і сонячним. Я закохалася в озеро Луки ще більше, коли опустивши ноги в білий і дрібний пісок, помітила через прозору воду, як малі рибки ганяються за мною, часом навіть трохи пощипували за попу.

Як такого якогось окремого і великого пляжу я не помітила, а було багато окремих місць для купання, практично в кожному з них похитувався милий човник. У одному ми зробили для себе фотосесію.

Накупались, поснідали і почали збиратись в дорогу. Я зазвичай спаковую речі, Олег складає намет, варить каву на дорогу, догризаємо печеньки, а Ніка носиться по піску туди-сюди.

Нудистка

Нудистка

Я

Я

Вже коли покинули місце стоянки, то натрапили на пам’ятник жертвам нацистів у Другій Світовій війні.

Вирушили дорогою, яка вела вздовж озера, на березі якого і розмістилось село Самари. Тамтешні краєвиди не відпускали нас і зупиняли то біля кладки, то коло човнів.

А далі була дорога і тоді я думала, що вона погана, але гірша була ще попереду.

Мені сподобались місцеві зупинки, якісь такі затишні і оригінальні.

Село Оріхове

Село Оріхове

Бродятин. Зупинка

Бродятин. Зупинка

Набрели на хутір Бродятин, де набрали води з колодязя журавля.

Клуня

Клуня

 Колодязь журавель

Колодязь журавель

Хутір Бродятин

Хутір Бродятин

У селі Межисить скупились в місцевому магазині і перекушували на дитячому майданчику, щоб Ніка могла покататись на гойдалках.

Село Межисить. Центр.

Село Межисить. Центр.

Ще наближаючись до села, я пригадала, що в 16 років познайомилася з місцевим хлопцем у санаторії  Згорани. Саша був найвищим, чорнявим  підлітком  з голубими очима. Пам’ятаю, як ми прощались, перед тим як розсістися в свої автобуси, він зняв з шиї свій ланцюжок і повісив мені. Після того ми довго листувалися, обмінювались фото, але наше кохання банально погасив брак коштів для зустрічей…

Майданчик у селі Межисить

Майданчик у селі Межисить

Місцева тусня :)

Місцева тусня 🙂

Світлана з Межисить

Світлана з Межисить

Так ось, ми ще жували наш обід, як до нас підійшла приємна молода жіночка і запитала, чи ми часом не здалека, чи маємо що їсти, бо їжа з магазину, це не те, що домашня, вона наполягала пригостити нас борщем. Як виявилося, у Світлани самої п’ятеро діток вдома, тому вона переживала за нашу маленьку туристку. Ніка, на жаль, відмовилася від борщу, я то була не проти, але ми трохи поспішали і змушені були відмовити гостинній Світлані. Це вперше за наші мандри, що зовсім незнайома людина захотіла нагодувати нас в дорозі. Нам було приємним саме запрошення.

Далі було багато гравію і піску, їхати швидко не виходило. Перед Залуховом є гарна зона відпочинку, чиста і доглянута, там ми трохи відпочили, почитали про тамтешню історію зі стендів, зроблених зі смаком (кажу це вам як дизайнер)).

Куточок відпочинку Залухів

Куточок відпочинку Залухів

Інформаційні стенди

Інформаційні стенди

Відпочинок в біля Залухова

Відпочинок в біля Залухова

Скеля :)

Скеля 🙂

Мешканка Залухова

Мешканка Залухова

Ніка

Ніка

Після того дорога ще погіршала, Олег спинився, щоб підкачати колесо. Тим часом мимо проїжджав коник з возом, коло нас він загальмував і став, витріщивши очі. Чоловік, що сидів на возі, сказав коню, щоб не боявся, що ми також люди, а нам гукнув, що його коник ще велосипедистів у шоломах не бачив. Я б на місці коня теж би не пішла на такого звіра, господарю тре, то нехай йде перший. От я тоді зняла шолом і заговорили до вороного, щоб не боявся, то він здивовано кліпнув на мене оком і потягнув возика далі. Проїхала повз нас машина, яка смерділа паленою гумою і волочила за собою покришку. Ми ще тоді сказали, що немає чого в таку спеку так перевантажуватись, ще й на такій-то дорозі. В карму, звісно, ми не віримо, але через метрів 500 Олег таки добив колесо перевантаженим велосипедом і ми змушені були зробити зупинку.

За містком Олег трохи впав з малою на поганій дорозі, але велокрісло відіграло свою захисну роль і Ніка тільки злякалась.

Вид на озеро Волянське

Вид на озеро Волянське

Міст через канал Хабарище

Міст через канал Хабарище

Канал Хабарище

Канал Хабарище

Далі пісок, «їдемо» 3-4 км. на годину, вечоріє і я вже втратила надію вибратись в якусь цивілізацію, а тим більше, застати відкритим магазин. Тому ми здійснили крадіжку картоплі в полі, десь 12-13 невеликих картоплин і ще везли її 7 км. по піску (своє обурення можете висловлювати в коментарях)). Через пісок їхати було неможливо, йшли пішки. Пісок, пісок, пісок і раптом автобус під деревом стоїть. Ми сперечались з Олегом чи він робочий чи ні. Після того ще був пісок, а там вискочив асфальт і то такий рівний, що ми за цілий день такого чуда не бачили! Дорогою знайшли аж два магазини, які, виявляється, у літній час працюють до 21:00.

На озеро Біле попали ми десь о 20:30. Ніка поїла в сухом’ятку, не дочекавшись краденої картоплі, і лягла спати.

Незадовго повкладались і ми.

Далі буде…

Таня

Карта маршруту другого дня:

Відеозвіт про другий день подорожі:

День третій

Озеро Біле. Україна-Білорусь

Озеро Біле. Україна-Білорусь

Прокидались ми на Білому озері не дуже оперативно.

Вілігурські на озері Білому

Вілігурські на озері Білому

Дався в знаки важкий попередній день, та й сонце все одно вставало за лісом, так що в тому місці гарний захід сонця, а схід можна з чистою совістю проспати.) А на додачу – дорога на третій день планувалась хоч і не найкоротша, але досить нескладна. Тому ми ще купались, чаювали, доїдали картоплю, байдикували і навіть вітались з чемними прикордонниками.

Вигляд на прикордонну вежу

Вигляд на прикордонну вежу

Місце там казкове, малолюдне і не дуже загаджене. Але й такі місця доводиться покидати, бо життя – це дорога, вибачте за пафос.)

Перед дорогою

Перед дорогою

Біля озера багато старезних дубів

Біля озера багато старезних дубів

Виїхали ми, здається, десь біля 1-ї години. Спочатку подолали кілька кілометрів лісової піщаної дороги, але при гарному освітленні і на свіжі сили вона була вже не настільки страшна.

Дорога від озера до траси

Дорога від озера до траси

А потім був дуже гарний асфальт, кажуть, імені депутата Мартинюка.) У Мукошині ми надумали перекусити і відпочити на літньому майданчику поблизу місцевого магазину. Зовсім з неочікуваного боку з’явилась нездоланна перепона: тільки-но поналивали сік, як налетіла хмара ос. Довелось нам оперативно порозпихати куплені наїдки по наших торбах і брати ноги в руки, точніше – педалі в ноги. Перекус мав місце на кілька кілометрів далі, в лісі, на м’якому моховому килимі.

Типовий дорожній перекус Білої Ворони

Типовий дорожній перекус Білої Ворони

Далі ми без пригод доїхали до кінця депутатського спідвею, який обірвався десь у Гречищах. На дорозі Дольськ-Любешів асфальт помітно роздовбаний, але ще терпіти можна.

Річка Прип'ять

Річка Прип’ять

Проминули добре знайоме нам озеро Люб’язь і приїхали в Любешів.

Любешів. В'їзна брама садиби 18 ст.

Любешів. В’їзна брама садиби 18 ст.

Ще в ніч перед початком нашої веломандрівки я отримав запрошення від Василя Корця на чай, чим і скористався. Господарі добре знають, чого найбільше потребують втомлені туристи, тому зразу запропонували душ і гарячий чай. Поки ми чаювали і відпочивали у дуже привітній сім’ї Василя, Олі і маленької Орисі, наша Ніка домовилась про ночівлю.) Нам там було так добре і комфортно, що ми й не пручались. Так що була і вечеря, і приємна розмова, і ночівля, і сніданок. Щиро дякуємо Василю, Олі і Орисі за гостинність і привітність!

Олег

Карта маршруту третього дня:

Відеозвіт про третій день подорожі:

День четвертий

Відіспані і відпочилі ми змогли глибше познайомитись з молодою сім’єю Василя. Оскільки господар зранку поспішав на роботу, на фото до нас він, на жаль, не потрапив. Тому ми чемно вкрали одне з фейсбуку :).

 

Біла Ворона в гостях у Корців

Біла Ворона в гостях у Корців

Василь пише пісні, відвідує цікаві фестивалі, працює в National Park “Prypiat-Stokhid”, а також разом з дружиною виховує доньку Орисю, яка є його маленькою копією. Любешівська сім’я часто приймає у себе вдома різних туристів, навіть таких малознайомих як ми. Приємно знати, що не вся молодь намагається втекти з села в міста, або й за кордон, а є й такі, які знаходять, чим зайнятись на своїй батьківщині. Оля творча, завжди усміхнена та гарно готує. А ще Оля є професійним фотографом, стиль її нам відразу впав в око і в майбутньому хочеться фотосесію для Білої Ворони саме від неї. Я взагалі не дуже люблю хвалити людей, бо мені це здається якимось підлабузництвом, але тут я просто захопилася цими людьми. Гарний смак відчувається як у  інтер’єрі, так і в предметах побуту. Вибір надають здоровій їжі, так що хто збирається в гості до Корців, то несіть не печиво, а пакет фруктів 🙂

А Ніка ще й гарненьку ляльку в подарунок отримала, яку назвала Аліскою. Аліска до кінця подорожі ділила з Нікою велокрісло.)

Щоб не зловживати гостинністю і самим не затримуватись, зібрались і вирушили відвідати Олегових родичів. Там другий раз поснідали, пообідали і підзарядили усі пристрої, при цьому вивчаючи карту, куди краще їхати.

Почувши від Василя, що озеро Люб’язь дуже обміліло (метрів на 60 змістилась берегова лінія), вирішили поїхати в інший бік.

Останні чорнички

Останні чорнички

:)

🙂

Зіпсований язик

Зіпсований язик

Їхали по трасі Любешів-Маневичі до села Прилісне, дорогою відпочивали. смакуючи останніми цьогорічними чорницями.

Брусниця

Брусниця

Озирнувшись назад

Озирнувшись назад

Дорогою від села Старі Червища до села Карасин немає де набрати води, це так кілометрів з 15. Коли натрапили на перший колодязь, то хлюпались там довго, аж розбудили господаря, який спав у хаті.

Котик на горищі

Котик на горищі

Старий млин у Карасині

Старий млин у Карасині

У селі Прилісне місцеві хлопці підказали нам гарний магазин з приємною продавчинею і картковою системою оплати, що досить зручно в дорозі. Також цікавились нашими подорожами. Один з них навіть залишив емейл, щоб отримати від нас фото на згадку.

Перекус

Перекус

Місцеві велосипедисти

Місцеві велосипедисти

До озера вже добрались затемна, вперше скористалися ліхтариками. Ніка заснула ще при виїзді з села і не прокинулася навіть тоді, коли ми перекладали її до намету. Грім і блискавка заставили нас обкопувати намет ножем і місцевою виделкою. Дощ так і не прийшов, а ми повечеряли і полягали спати.

Таня

Карта маршруту четвертого дня:

Відеозвіт про четвертий день подорожі:

День п’ятий

Це був день після нелегкого переїзду і перед важким переїздом. Так що ми просто відпочивали. Купались, пили чай і каву, варили їсти і їли – і так багато разів.


Вілігурські на Засвинському

Коли вже втомились від такого насиченого дня, здійснили похід навколо озера.

Вілігурські на Засвинському  
Північно-західний його бік дикий, зарослий і фотогенічний.

Білі Ворони на Засвинському

Білі Ворони на Засвинському

Берег Засвинського

Берег Засвинського

Боброва робота

Боброва робота

Лохина

Лохина

Озеро Засвинське

Озеро Засвинське

Засвинське. Цивілізація.

Засвинське. Цивілізація.

А на східному березі побудовано ряд пірсів і бесідок. Всі бесідки мають назви: У Свєти, Лель, У Кукера, У Допшика, Лада, У Хорса, У Баши. Біля бесідок місця для вогнищ. У нашій бесідці (У Хорса) були навіть якісь алюмінієві ложки-виделки, сіль і одна гривня в коробочці.) В якості смітників вириті великі ями, але це виглядає не дуже гарно. Біля одного з пірсів є навіть колонка. В перший вечір я взявся качати звідти воду. Напомпував півпляшки і півказанка, але на цьому й все: далі колонка рішуче відмовилась видати хоч краплю води. Надалі я вже не заморочувався і черпав воду з озера. Людей було не дуже багато. Дехто часом поводився дуже шумно, але на прохання і зауваження реагували адекватно. З огляду на відносний порядок біля озера, ми очікували, що хтось прийде з нас брати гроші, але ні, нікого не було. Взагалі, цим озером ми могли б захоплюватись, якби перед тим не відвідали озеро Луки і Біле.)

Олег

День шостий

Ранок, сніданок і збори… Ех, так сумно збиратись додому, хочеться ще скупнутись, випити ще одну кружку чаю і повалятись на сонечку.


Поверталися зовсім не мальовничою маневицькою трасою. В Маневичах у Нашому краї затарились свіжою випічкою і протеїновими батончиками. Порадували по дорозі Оконські джерела, але чомусь цього разу від ставків із фореллю добряче тхнуло рибою, але на смак води це не повпливало.

В районі Довжиці на трасі у нас знову пробило колесо. До лісу не доїхали метрів 600 – щоб сховатись від спеки, з’їхали в невелекі кущі. Поки Олег міняв колесо, я повикидала з його рюкзака в кущі зайві харчі, і ще частину переклала у свою велосумку.

У Колках Ніка нарешті відірвалася на обіцяному їй дитячому майданчику, а я повалялась і навіть встигла задрімати на карематах. Люди, які проходили повз нас, якось скоса на мене дивились, але біла ворона вже давно не переймається думкою інших.

Дорогою до Колок

Дорогою до Колок

Сієста

Сієста

Дерево завалила:)

Дерево завалила:)

У Тростянці пили дитяче мохіто і вечеряли. Додому потрапили ще засвітла.

Таня

Карта маршруту останнього дня:

Відеозвіт про останній день:

Якщо вкрай стисло, то у нас було:

  • 6 днів мандрівки;
  • 4 ночівлі в наметі;
  • 1 ночівля в добрих людей;
  • проїжджали територією 5 районів;
  • 312,5 кілометрів.
By | 2017-09-05T18:47:05+00:00 Серпень 18th, 2017|Велопохід, Велосипед, велотуризм, Волинь, туризм|0 Comments

Leave A Comment