Базальтові стовпи (5-6.08.17)

Home/Базальтові стовпи (5-6.08.17)

Базальтові стовпи (5-6.08.17)

Цигани

У потязі було гамірно, хоча людей було відносно мало, можливо цей шум створювали цигани, які сиділи поруч. Скоро їх побільшало: зайшли дві молоді дівчини, якого віку сказати точно не можу, завжди плутаю, напевно десь до 18 років. Старша, огрядна циганка з подвійним підборіддям і довгим сивим волоссям, заплетеним недоладно, влаштувала допит новоприбулим дівчатам. Хто такі, куди їдуть та інше, я особливо не вслухалась. Але далі було цікавіше, мова зайшла за братів:

– Женився котрийсь вже? – спитала владно стара.

– Та один женився, а інший засватаний, – відповіла дівчина.

– А по скільки їм років?

– Старшому, який оженився – 14, а молодшому, засватаному – 9.

Далі я вже не слухала про що йшла мова, бо то не могла осягнути, як можна дітей в такому віці одружувати? Тим часом, поки велася уся та розмова, одна циганка з тієї компанії вийшла в тамбур і не особливо ховаючись, почала переодягатись. Спочатку зняла блузку, потім переступила через спідницю і одягла халат, а ті лахи, що скинула, жбурнула прямісінько на перон через відчинені двері на зупинці.

Після цих розваг у наш вагон «підсів» ще один велосипед, усміхнений і приємний. Звали його Толею чи то Колею (я почула перше, а Олег друге)), Казимирович, здається. Мав 65 років, але такий ще жвавий і моторний, що молоді позаздрять. Допоміг нам на зупинці з нашими велосипедами, що не часто буває, і ми цього й не очікуємо. Що там говорити, коли мама на руках з дитиною стоїть в маршрутці, а деякі чолов’яги роблять вигляд, що сплять, або що вони інваліди 1-2 групи. Тому було дуже приємно отримати допомогу від колеги.

Горинь

Вийшли ми на платформі Оржів і подорож продовжили велосипедами. Надто вже мальовнича річка Горинь зі слідами старих мостів, гіллям навислих дерев і подекуди кам’янистими берегами. Вигини і обриви її варті особливої уваги фотографа, або простого спостерігача за природою. Старались їхати обабіч траси, хоча піщані стежки важчі для пересування на велосипеді, зате пейзажі неймовірні. Тут і біла від крейди, звивиста польова дорога, і поле  і пухнасті хмарки на синьому небі.

Ніка спала на ходу. Недоїжджаючи до села з дивною назвою Дюксин вона прокинулась і захотіла їсти, тому ми почали шукати місцевий супермаркет). Знайшли, навіть із зоною відпочинку всередині, де працював кондиціонер. Узяли каву з морозивом, нам навіть дозволили з’їсти свої власні канапки. У цьому селі колись народився і жив Ніл Хасевич і писав картини недалеко цього місця, де купаються корівки. Цю історію нам розповів місцевий мешканець на мосту річки. Після магазину був ще один гарний міст, де було видно, як плавають досить немалі рибки.

У Деражному ми попросили якусь жіночку вгостити нас водою. Та мила пані не лише понабирала наші пляшки, але й вгостила всіх нас гарними яблуками, а Ніку ще й якимось чималим домашнім рогаликом.На виїзді з села ми звернули з основної дороги, щоб помилуватись скульптурними фігурами, про які і місцеві мешканці погано знають, а приїжджі шукають як квест, хто більше знайде. Кажуть, що має бути біля десятка.

Далі, у селі Бечаль, поки наш тато розвідував дорогу, ми покатались на місцевій гойдалці і спостерігали за чумазими дітлахами, які ловили рибу у ставку. Раптом я помітила пішого велосипедиста, який обперався об свого вело-коня прямуючи до сусіднього будинку. Ледве втрапивши в хвіртку, гукнув:

– Жінко! Лови велосипед! , – вигукнув чоловік, марно намагаючись припаркуватись коло будинку.

– Тобі тре, ти й лови, – буркнула спересердя жінка на подвір’ї навіть не піднімаючи голови на свого судженого.

Коли розпитували людей про місцеве джерело, то натрапили на колоритного дідуся Никифора в солом’яному брилі, я попросила дозволу його зазнимкувати, а він в свою чергу вимагав фото).

Джерело

Далі ми нарешті знайшли непримітне, але смачне джерело, поряд паслася худоба і час від часу окремі голови втікали, щоб скупатись у ставку, плавали там солідно, тільки морди стирчали, аж ми їм позаздрили.

Стежка з обривистої гори завела нас на берег, Горині через яку був перекинутий симпатичний навісний міст.

Після цього ми перекусили на березі річки, поряд купались місцеві дітлахи. Дорогою мала знову заснула і то так міцно, що не прокинулась навіть, коли ми купували продукти в с. Головин у  магазині, там же я майже підчепила собі кавалера років так під 70, який пив пиво з колегою поряд за столиком.

Базальтове

На Базальтове ми прибули вже надвечір, шоковані заселеністю наметами, машинами і пляжниками. Ще задовго до озера зустріли кілька табличок з написом «купатись заборонено», але здається, що ніхто цього не помітив. Хвилин тридцять шукали місце для ночівлі. Таки знайшли, сім’я вже збирала речі і ми забили собі місце, тим часом варили поруч чай і перекушували печивом. Звісно не забули традиційно скупатись перед чаєм.

А краєвид же на Базальтовому вбивчо-мальовничий. Коли стоїш на на вершині обриву, то люди здаються комахами, а цей бірюзовий відтінок надає кар’єру вигляду якогось дикого каньйону, що загубився серед базальтових скель. Намети стояли навіть на острівці.

На пляжі на одного дорослого припадало по двоє дітей, які весело бабрались на піщаному березі. Якась дівчина говорила до хлопців:

– Нащо нам той ремонт квартири, якщо є озеро, шашлик і Хортиця.

Нарешті поставили намет на ще тепле, але вже вільне місце, і заходились порядкувати. Дуже боляче спостерігати за чоловіками, які човпнуть молоді, живі дерева сокирами, щоб досмажити отого свого шашлика… Бо насправді дров на Базальтовому досить таки багато, просто потрібно підняти дупу і перейти через дорогу до лісу, бо лінивий люд суне паливо з дому машинами, а бидло вирубує місцеві сосни і берези.

Дивно, що в такий гарячий сезон місцевий люд не намагаються заробити собі копійку. Не чули і не бачили жодної людини, щоб продавала актуальні там речі – морозиво, якісь пиріжки, дрова, пиво, сушену рибку…

Сусіди з машиною біля нас рубонули музику так, що в мене думки переплутались, але коли я попросила стишити, то чемно послухались.

Утопленик

На вечерю зварили гречки, спати лягли для нас досить рано – до дванадцятої. Сплю і починаю чути якісь дикі крики:

– Допоможіть, будь ласка, я вас прошу! Допоможіть! Люди!!! – репетує якийсь жіночий голос.

Все, думаю, хтось топиться з отих нетверезих шашличників, трясця їм. Далі почула тупіт багатьох ніг, а після них глухі удари і матюки. Виявляється, що ніхто не тоне, а котрогось супермена лупцювали, а дівка кликала на допомогу. Крик, шум, ревіння авто, яке загрожувало в’їхати в наш намет, усе це трохи вибило мене зі сну, а мій чоловік і донька мирно похропували поруч.

Злива

Зранку було на диво безлюдно і гарно. Чувак приходив до сусідів, щоб продали йому 150 грамів самогонки. На пляжі пісок осів на дно і ми побачили чистоту і прозорість водойми. Знайшли великий камінь, який не бачили ввечері через перенасиченість пляжу людом, з якого Ніка зручно стрибала вводу.

Після обіду (обідали ми супом харчо з брикету) Олег все марно намагався витягнути нас з води, щоб почати збиратись додому. Тому вирушили трохи пізніше, ніж планували.

Дорогою нас застав дощик і ми купили морозива, перечікуючи його коло магазину. Якби ж ми знали, у яку попадемо зливу згодом, то не витрачали б  часу на цей дощик. Вирушили при невеличкому дощі, який все посилювався і посилювався. А далі переріс в зливу з грозою.

Вимкнули і заховали мобільну і фототехніку і продовжували плисти. Дощ лив до рота і в очі, заважаючи рухатись швидко.

Злива поливала нас хвилин тридцять, побачивши бесідку, зупинились щоб переодягти найменшу велосипедистку в сухе. В поспіху не могла знайти її одяг, тому надягла Олегову футболку, яка замінила Ніці і штани.

Тут нас обігнали луцькі велосипедисти, але якісь не дуже привітні, може через дощ, а може такі вони й були. Нарешті закінчився дощ і ми помітили подвійну веселку, на яку у нас не було достатньо часу, бо дощ нас трохи затримав і ми не знали, чи встигаємо на потяг.

Але таки встигли, навіть на пероні зустріли ще з десяток мокрих велосипедистів. Після цього дощу я оцінила переваги велоодягу, який швидко сохне, добре продувається і не линяє на сонці.

Таня

P. S. Маршрут.
1-й день: Оржів – Суськ – Дюксин – Деражне – Бечаль – Чудви – Корчин – Головин – Базальтові стовпи
2-й день: Базальтові стовпи – Базальтове – Злазне – Ставок – Бечаль – Деражне – Мочулки – Руда-Красна – пл. Ветеранів (Клевань)

By | 2017-08-11T16:56:24+00:00 Серпень 6th, 2017|Велопохід, Велосипед, велотуризм, Волинь, туризм|0 Comments

Leave A Comment