Голоби-Світле-Голоби або Майже медовий місяць (7-8.05.2017)

Home/Голоби-Світле-Голоби або Майже медовий місяць (7-8.05.2017)

Голоби-Світле-Голоби або Майже медовий місяць (7-8.05.2017)

Хто одружувався вдруге, маючи вже дітей від першого шлюбу, мене зрозуміє. Це вперше ми з чоловіком вибралися у подорож з ночівлею з наметом удвох! Коли познайомились – мали дітей, коли одружились мали ще менших дітей). Так що побути наодинці нам було досить складно. Так от, те, що до нас ніхто не приєднався 8-9 травня у подорож мене анітрохи не засмутило, а навпаки.

Збирались ще з вечора, потрібно було не тільки велосипеди спорядити, але й ще їсти приготувати на 2 дні для діток і старенької мами. Ну і ось ми уже у потязі, стоїмо у тамбурі, а мені здається, що наші спиногризи сидять у вагоні, і зараз почнеться: «Хочу пісяти, я голодна, дай пити, мене нудить…». Але ми самі і це класно. Звісно, дітки – це дуже чарівно, але батьки мають бувати наодинці, а не так як ми – через 7 років спільного життя вперше відправились самі у подорож.

У Голобах шукали моїх родичів, їх у мене дуже мало (може про це колись писну, то ціла поема вийде, чи «Дом-2», чи ще якась хуйня), тому з маминих слів і описів почала пошуки. На вокзалі дідусь спочатку направив нас на однофамільців, які трохи пересрали, коли побачили нас з велосипедами і пожитками. Потім спитали якогось лівого чувака, який був «в темі» і за 10 хв. вивів нас на моїх голобських родичів. Дядька вдома не було, а тітка трохи нас побоювалась, не пустила до себе, зате дала номер чоловіка і сказала, що він зараз у селі Броховичі, веде чергування на тракторній бригаді. Саша зустрів нас спантеличено, спочатку не в’їжджав хто ми такі, але згодом таки допатрав. Але теж не був надто гостинним, не запросив навіть присісти…

Прослухала історію роду і в путь, намилили педалі а тут мама чоловіка дзвонить, думаю, чому, що сталось? Виявляється у доньки Насті вкрали в ківерцівському Колібрісі телефон! Я попсихувала і попустилась, аби дитина здорова була і ще раз переконалась, що ми правильно робимо, що не балуємо дітей смартфонами, нехай книжки читають і спілкуються з друзями.

Дорогою зустріли хлопців, які повертаючись з магазину гризли свіжий хліб на ходу. Коли один помітив нас з камерою, то віддав свій хліб іншому. Милувались і вдихали аромат ріпаку, який засіяв тамтешні поля.

За селом Олег помітив старий польський цвинтар (він полюбляє такі речі), заглянули й туди. Там знайшли склепи, старі пам’ятники і залишки костелу. А ще там багато старих дубів, які бачили тамтешні події.

Один зі склепів мав отвір, хтось вже там побував, ми не заходили, тільки фотоапарат.

Крутимо педалі далі, милуємося природою і бачимо що дощ таки буде… Питаємо дорогу у місцевого тракториста, щоб скоротити  10 км. і їдемо. Хмари дихають в потилицю грозою, а села ще й не видно, мовчки матюкаю Олега, у мене таке буває, коли набридає їхати. Дорога піщана, велосипед заносить і хитає зі сторони в сторону. Але ось рятівна перша хата, думаю, якщо злива, завалю туди попити води і пересидіти грозу.

Після хати знаходимо пилораму з відкритими ангарами, паркуємось, топчемо канапки з запахом осикового дерева, а дощ… не йде, аж образливо. Подражнився і втік, як сцикливе щеня.

А колеса вже мчать по Ситовичах, саме слово каже про те, що тут ми не помремо з голоду, там і скупились у місцевому «Ларьку». Продавчиня – дівчинка, років 12, серйозна-серйозна. Можливо через хлопців, які тусуються днями біля магазину і не сприймають її, як таку.

Тепер, я вже точно знаю, ще не помру голодною смертю і весело педалюю в Світле.

З легким дощем на спинах влітаємо в село, а там хатина Олегового діда, давно порожня, ще й з величезним замком, у тітки через дорогу також замкнено (вона вже досить старенька і діти взяли її до себе, щоб піклуватись). Остання надія на далеких родичів, хмари вже чорні… Знайшли, припнули велоконів, нас запросили (щиро!) в хату, хоча вони мені ніякі не родичі і бачу я їх вперше, а відношення… та що там казати про Голоби… Нас чекали, це дуже приємно, вино з 2011 року відкрили, ковбаска, шинка, кисле молочко, що ще треба?

Таїсія і Микола дуже милі люди, люблять село, природу, дітей і внуків, з якою любов’ю вони про них говорять, надіюсь, хтось про нас так скаже. У когось декоративні лелеки в саду, а у них свій, власний поважно походжає, ще й рибку тирить зі ставка, за що йому часом перепадає на горіхи. Погасло світло (аварія на лінії), напоготові гасова лампа, дощ полоще луки, а я стурбовано думаю, що ми маємо ночувати біля озера і що напевно нас не пустять… Але коли дощ вщух, нам все одно запропонували лишитись на ніч, ми все-таки наполягли на своєму і на превеликий подив почули: « Та нехай їдуть, нехай виживають, ми якраз передачу дивимось про таких як ви»! Ото круто, сучасні батьки. Дали ще кислого молочка з собою і вже знову крутимо колеса до лісового озера ще мокрою стежкою. Дорогою минають машини, питають об’їзд через перекриту «бетонку».

Ось воно, озеро, заселене русалками і відьмаками! У самому лісі, біля нього добротна бесідка на чоловік 20-30. Олег присунув купу березових дров, мокрих, але горіли нормально. Були не голодні, то зварили чаю до пива. Коли стаємо на ніч, то дозволяємо собі посидіти біля багаття з пивком. Поки Олег готував чай, я поставила і постелила намет. Ніч була гарна.

Таня

У “медовий місяць” якось не годиться прокидатись рано.) Та й мрячна погода не сприяла ранковій активності. Тож ми неквапом поснідали, зібрались, перечекали невеликий ранковий дощик і попрощались з русалками й водяником.

Повернулись в село, застали Таїсу й Миколу на городі – все ж весна, не всі ж, як ми, байдикують.) Обмінялись номерами телефонами, попрощались. Дуже милі люди. Сподіваюсь, бачимось не востаннє.

Повернулись знайомою дорогою в Ситовичі, а далі рушили на південний схід, по дорозі вздовж Стоходу. На жаль, Стохід з шосе був видний нечасто, а відхилятись від основного маршруту не хотілось, щоб встигнути на передостанню електричку в Переспі.

За моїми розрахунками ми встигали, ще й з невеликим відпочинком в обід. Але від Кашівки до Углів дорога виявилась гіршою, ніж очікувалось. Це було зо п’ять кілометрів лісовими пісками, які відчутно вплинули на Танін настрій.) Хоч ми й витратили на цей ліс більше часу, ніж планувалось, але просити мою супутницю економити на обідньому відпочинку я не відважився.

А після Арсеновичів я пропустив наш поворот.) Просто полінувався зайвий раз глянути на карту, а жодних дорожніх вказівників повороті не було. Тому в Підлісах стало зрозуміло, що втрапили ми не на ту дорогу і встигнути на електричку не маємо жодних шансів. Розумію, що подумки Таня мене покраяла на плястерка і прокрутила через м’ясорубку, але вголос була стриманою і чемною, хоч і дуже засмученою. Просто якось і за дітками скучили.)

Ну що ж, поспішати вже не було чого, і ми вирішили не повертатись до потрібного повороту, а поїхати іншою дорогою у ті саму Голоби. Принаймні це більший населений пункт, ніж Переспа, тож і час до останньої електрички можна приємніше провести.

По дорозі милувались природою, фотографувались, ще й підгодовували дикого чорного кота і ганяли ворон, марно намагаючись між ними знайти білу.)

У Голобах навіть думки не виникло напрошуватись в гості до далеких родичів, натомість посиділи у “літнику” місцевої кафешки.

При під’їзді до вокзалу зауважили, що бракуватиме буквально кілометра до сотні на велоспідометрі. Вирішили зробити ще петлю по Голобах і не пошкодували. Вже у присмерку надибали частково зруйновану скульптурну групу, ніби як католицького походження, а навпроти ще й якісь доволі симпатичні руїни в гарненькому парку з безліччю галасливих ворон. Треба б навідатись туди ще.

Коли вернулись додому, найменша вже спала. Та й ми незабаром повкладались,але перед сном ще трохи помріяли про майбутні подорожі.

Олег

P. S. для звітності.

Маршрут першого дня: Голоби-Бруховичі-Кривлин-Мирин-Ситовичі-Світе-озеро.  Протяжність: 42 км.

Маршрут другого дня: озеро-Світле-Ситовичі-Підріжжя-Кашівка-Угли-Арсеновичі-Підліси-Сільце-Велицьк-Жмудче-Голоби  Протяжність: 63 км.

Погода: біля 15 градусів, майже без вітру, часом дощ.

На додачу невеликий відеозвіт про наш “медовий місяць”.

By | 2017-06-06T12:09:01+00:00 Травень 15th, 2017|Велопохід, Велосипед, велотуризм, Волинь, туризм|0 Comments

Leave A Comment