На Світязь залізницею і велосипедами

Home/На Світязь залізницею і велосипедами

На Світязь залізницею і велосипедами

Порадились сім’єю і вирішили цього року махнути на Світязь поїздами і велосипедами.

Повставали серед ночі, бо електричка на Ковель нас чекала ще о 5-й ранку. Людей було мало, часу у Ківерцях було вдосталь, так що спокійно розмістились, познімавши у двох велосипедах передні колеса, ще два були в зібраному стані. Кондуктор, мабуть, трохи засмутився, що ми взяли квитки у касі, а не в нього, тому попросив заплатити за велосипеди, як за одного пасажира.

У Ковелі теж спокійно вивантажились, трохи почекали і запхались у дизель Ковель-Ягодин. Там у кожному вагоні було по три тамбура, так що половину велосипедів ми лишили в одному з них.

Доїхали добре. Стоянка в Любомлі короткотривала, але людей виходило чимало, так що ми без паніки висипались на перон. Велопрограма на перший день у нас була скромна, так що не поспішали. Заїхали в центр, закупились деякими харчами у супермаркеті, і на дитячому майданчику разом з місцевим псом перекусили. А потім поїхали на північ.

  

Прибули на Велике Згоранське озеро і зразу ж скупались.

Як ми знали, саме у цей час там перебувала давня подруга дружини Марійка разом з дітлахами табору Адвентистів Сьомого Дня. До АСД ми ніякого стосунку не маємо, але Марійку побачити хотілося. Так що скористались їхньою гостинністю і поставили намети на їх території. Там наших дітей навіть трохи підгодували. І взагалі їм там було цікаво, бо саме починався вечір п’ятниці, тобто захід на суботу, тож вони святкували. Звісно, з християнським контекстом, але тематичні сценки і ще якісь дійства дітям подобались. В одній сценці наш син Артур зіграв роль Ісуса. 🙂 А ще Артура попросили розповісти про наш спосіб життя і мандрівки, і навіть припрягли перекладати проповідника з Гватемали, який щось щебетав англійською з сильним іспанським акцентом.

Наступного ранку ми поїхали. Було жарко, але дорога гарна, тож початок був оптимістичний. У Шацьку завітали в магазин по сік і морозиво. Там я побачив чай “Аскольд ганпаудер” за смішною ціною 21 грн. Вигріб все, що у них було (всього лиш 4 пачки, але й це потішило). З Шацька ми поїхали на Пульмо через Гряду. Це була помилка. Звісно, карта казала, що так відстань менша, але від Гряди до Пульма дорога була просто жахлива. А враховуючи ще спеку і відсутність будь-якого затінку, нам було несолодко. Не буду все описувати, але думав, що мене мої супутники за такий маршрут вколошкають. Мабуть, їм просто на це сил забракло.

 

Прибули на берег Світязя біля Пульма. У наметовому таборі було на диво мало людей. Як потім ми дізнались, це через те, що кілька днів тому територію орендували баптисти чи щось таке, і нікого не пускали. Отаборившись, зварили нехитрий перекус і залишивши на господарстві Артура з Настею, поїхали у с. Світязь (через Залісся, гарною дорогою), де саме відпочивала наша знайома Іра з сім’єю. У Іри того дня якраз був день народження, тому вкрай хотілося її привітати. Поки ми причащались у гостинному колі друзів, десь оддалік стало гриміти. Так що на зворотній дорозі була ніч, прохолода, трохи грому і трохи дощу. Але страшно не було навіть Ніці. Коли приїхали, старші діти спали, а дощ закінчився. Ми ще навіть почаювали перед сном.

  


Наступного дня ми матраснічали. Приходили місцеві хлопці типу з адміністрації. Уклінно попросили заплатити хоч 20 грн. за два намети на три дні. Ціна, звісно, смішна, так що ми не опирались. 🙂 День був гарний і погожий. Купались, від’їдались (в тому числі пончиками і рибною юшкою), гуляли, скубали ожину. Запам’ятався діалог: “Таню, тримай чай, тільки дивись, там хвоїнка в кружці”, – “Що-що? Хуїнка?!”…

 

 

 

 

 

 

 

  

 

 

Понеділок. Ми неквапом напекли і втовкли шашлики, зібрались і поїхали на Шацьк. Цього разу через Залісся і Світязь. У Шацьку я лишив своїх супутників з соком і морозовим під магазинчиком, а сам поїхав до Люцимера глянути на дорогу в напрямку Любохини-Кримне-Дубечне. Але як побачив її, зрозумів, що для Насті вона буде непідйомна. Прикро, але довелось нам котитись вже знайомою дорогою на Згорани. В якості розваги мали дрібний ремонт одного з велосипедів. 🙂 Для різноманітності стали на ніч табором цього разу на Малому Згоранському. Місцевість там дуже навіть гарна, але загаджена значно більше, ніж на Світязі біля Пульма. Тим не менше серйозний і вгодований дядя зі Згоранської сільради витрусив з нас за два намети по 15 грн. за ніч.

У вівторок ми знову не поспішали. Купались, дражнили рибу хлібною наживкою на гачку, варили картоплю…

Поїхали. Ще нас трохи зросив дощик у Згоранах, але було навіть приємно. Вже за кілька кілометрів до Любомля нас чисто випадково наздогнав мій знайомий Віктор, у якого ми саме позичили для походу один з наметів. Так що були раді віддати його намет прямо там, на дорозі, заодно підкинувши і наш намет, спальники й каремати. Це було дуже доречно, бо у Любомлі, при двохвилинній стоянці дизеля, закидати 4 велосипеда, пропихаючись крізь натовп пасажирів, аж ніяк не весело. Так що дорога до Ковеля була не найкраща. В Ковелі на електричку ми вже мали час вмоститись зручніше, та й людей було менше. Але кондукторка взяла по 6 грн. за кожен коник. Приїхали після 10-ї вечора. Нас зустрів невеликий дощ, який освіжив після поїздів.

  

Отак ми мали 5-денний відпочинок на Світязі і Згоранах, з пончиками, шашликами, рибою та іншими делікатесами, який разом з дорогою нам обійшовся десь у 1200-1300 грн. Майже безкоштовно і купа гарних вражень. Що було найскладніше, так це транспортування велосипедів. Хоча насправді невесело було тільки на ділянці Любомль-Ковель. Три інших ділянки були цілком комфортні.

Олег

P.S. Більше фото тут.

By | 2017-04-10T18:48:46+00:00 Серпень 11th, 2015|Велопохід, Велосипед|0 Comments

Leave A Comment