Ківерці-Муравище-Звірів-Веснянка-Ківерці (4.05.2015)

Home/Ківерці-Муравище-Звірів-Веснянка-Ківерці (4.05.2015)

Ківерці-Муравище-Звірів-Веснянка-Ківерці (4.05.2015)

4 травня 2015 року у нашій сім’ї був велодень. Артур спокусив Алісу покататись по передмістях і околицях Луцька, а ми з Танею, Настею і Нікою (яка поки що вміє їздити тільки у велокріслі) мандрували лісами Ківерцівського району.

Вирушили ми відносно пізно, десь після 1-ї години.

   

Спочатку заїхали в Муравище, у місцевому магазині купили якихось харчів (голодні дівчата у дорозі – це ще страшніше, ніж дощ і зустрічний вітер), а на дальній околиці села (біля лісництва) вперлись у череду корів. Ішли за ними з кілометр пішки, власне, по тій дорозі їхати верхи на велосипедах було б вже вкрай важко. Далі, коли корівки розсипались по випасу, ми прокотились трохи по полю, до в’їзду дороги в ліс. Ну тобто там мав би бути той в’їзд, а насправді дорога закінчувалась. Ну принаймні для велосипедистів і легкового транспорту. Далі вона вкрай знищена лісовозами та іншою важкою технікою. Тому на узліссі ми отаборились, поставили тент від намету, розвели вогонь, наварили чаю (хто мандрує велосипедами, завжди почуваються зверхньо, дивлячись на всіх інших, але хто мандрує велосипедами і на привалах варить чай, мають всі підстави дивитись зверхньо навіть на інших велосипедистів), перекусили…

А я поміж тим вирішив пробігтись трохи вперед тією розбитою дорогою, бо ж бачив у Гуглі, що десь там далі мають початись райські кущі для нашого брата.

Ще з самого початку тієї ділянки я переконав себе, що рухатись у цьому напрямку нам точно не слід. Через кілометр потрапив на пристойну лісову дорогу. Вона була відверто гарна і спокуслива. Мені на неї схотілось… Пішов я назад до дівчат. На зворотньому шляху знову себе переконав, що цією дорогою разом з 7-річною Настею і ще навіть не 2-річною Нікою нам сунутись точно не можна. Супутниці тим часом відпочили (а то перед цим Настя вже натякала, що сили її зовсім покинули) і навіть прагнули продовження розваг. Так що в усьому подальшому винен не я.

Отож, ми таки рушили далі.

Той кілометр убитої дороги, на якій навіть стояли таблички з забороною будь-якого руху, ми долали пішки.

Часом я навіть перетягував спочатку свій велосипед (з Нікою), а потім вертатись по Настин.

Але ми ту ділянку здолали, за що й мали належну емоційну нагороду. Та лісова дорога була просто чудова: чистий ліс, ніяких людей і машин, поруч з нею були тільки ставочки і кормушки для диких тварин (пригадую, що в глибокому дитинстві я бував у тих лісах, і бачив, як в зимову з подібних кормушок підживлювались якісь олені і навіть справжнісінькі зубри). Ці ліси – це територія звірівського мисливського господарства.

Саме поміж будівель адміністративної частини цього господарства ми й викотились на асфальтовану дорогу. Ця дорога десь за 2 км вивела нас на трасу Луцьк-Рівне недалеко від станції Арматнів.

По дорозі до Звірова ми зустріли дощ. Загорнули найменшу велосипедистку в поліетилен і котились далі (бо година була вже зовсім не рання). У Звірові звернули праворуч, на Олександрію і Веснянку. Ніка і Настя вже потомились. Настя казала, що помирає, і останні краплі життя вдавалось підтримати обіцянкою пачки чіпсів по поверненню додому, а Ніка майже невпинно лаялась своєю фірмовою лайкою “абудяба” (етимологія слова нам не відома, лишаємо це питання філологам). То от щоб Настя зовсім не злягла і щоб при цьому швидше доправити Ніку додому, ми розділились: я чимскоріш повіз Ніку, а Таня з Настею неквапом поїхали за нами. Проїхали ми за поїздку 41 км (Настя встановила особистий рекорд). Заснули того вечора всі швидко. 🙂

P.S. Докладно карту маршруту можна роздивитись тут. От тільки кусок дороги між Веснянкою і Ківерцями (між точками B і A) Гугл чомусь вважає абсолютно непрохідним навіть для пішоходів. Тому ці точки на карті не з’єднані. Хоча там чудова асфальтова дорога. Там навіть маршрутки ходять.

Ще кілька фоток можна знайти тут.

By | 2017-04-18T08:36:25+00:00 Травень 4th, 2015|Велопохід, Велосипед, велотуризм, Волинь|0 Comments

Leave A Comment